Конспекти уроків до розділу 1 "Основи національної безпеки України"

Лекція 1. Захист Вітчизни — головне завдання Збройних сил, обов’язок громадян України.

Конституція України про захист суверенітету і територіальної цілісності України. Найвищу юридичну силу в нашій країні має Основний Закон України — Конституція, яка є державно-правовою основою військового законодавства. Згідно із статтею 17 Конституції, «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».

Збройні сили — гарант національної безпеки України. Національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини й громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

До об’єктів національної безпеки належать:

- людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

- суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне й навколишнє природне середовище та природні ресурси;

- держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Наявні та потенційно можливі явища й чинники, що створюють небезпеку важливим національним інтересам України, є загрозою національній безпеці країни.

Захист Вітчизни — основне завдання Збройних сил України, обов’язок громадян нашої держави. Україна, ураховуючи необхідність забезпечення власної воєнної безпеки та оборони, усвідомлюючи свою відповідальність у справі підтримання міжнародної стабільності як суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава має збройні сили із необхідним рівнем їх бойової готовності та боєздатності. Саме Збройні сили України та інші військові формування, створені відповідно до законів держави, є гарантами забезпечення національної безпеки країни. Збройні сили України покликані стримувати збройну агресію проти держави, забезпечити охорону повітряних кордонів та підводного простору в межах територіального моря країни.

У статті 65 Конституції вказано, що «захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України».

Військова служба — це почесний обов’язок кожного громадянина України, особливий різновид державної служби, пов’язаний з виконанням загального військового обов’язку відповідно до прийнятого Верховною Радою України Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Забезпечення безпеки, життя і здоров’я людини — обов’язок держави. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка за це відповідає перед своїм народом. Утвердження й забезпечення прав і свобод людини — це головний обов’язок держави.

Крім того, кожна людина має невід’ємне право на життя, і ніхто не може бути свавільно його позбавлений. Найперший обов’язок держави — захист життя своїх громадян.

Завдання, структура предмета, форми і методи занять. Завданням предмета «Захист Вітчизни» є:

- підготовка молоді до захисту життя і здоров’я, забезпечення власної безпеки і безпеки людей у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу;

- підготовка молоді до служби в Збройних силах України, інших військових формуваннях, виконання військового обов’язку в запасі.

Програму вивчення предмета побудовано з урахуванням чинної в Україні системи військової підготовки. Розділи програми наближають її до програмного забезпечення предметів бойової підготовки у Збройних силах України.

До змісту навчального матеріалу предмета включено нормативи, які рекомендовані для відпрацювання під час проведення занять протягом навчального року з різних розділів предмета. Саме якість виконання нормативів буде визначати рівень індивідуальної підготовки учня.

Закріплення рівня знань, умінь і навичок відбудеться під час навчально-польових занять (зборів).

Вивчення «Захисту Вітчизни» буде здійснюватися на теоретичних, практичних, комплексних, контрольних заняттях.

На теоретичних заняттях, які проводять у вигляді лекції, розповіді, пояснення, бесіди, програмованого навчання, будуть розглядатися поняття, визначення, основні положення теми, аналізуватися літературні джерела, вимоги статутів Збройних сил України, даватися поради і рекомендації щодо використання набутих знань під час проходження майбутньої строкової військової служби.

Під час практичних занять передбачається формування навичок виконання прийомів, дій і нормативів з військової справи, медико-санітарної і прикладної фізичної підготовки та цивільного захисту з використанням навчальної зброї, приладів, засобів інженерного озброєння та індивідуального захисту, нестандартного спортивного обладнання, а також проходження спеціального психологічного тренінгу.

На комплексних заняттях, які проводяться з метою закріплення та вдосконалення вмінь і навичок, необхідних майбутньому воїну, та сприяють формуванню готовності до дій в екстремальних воєнних умовах, передбачається логічно послідовне виконання прийомів, дій, нормативів, завдань з різних розділів програми. Заняття, спрямовані на формування психологічної готовності юнаків до військової служби, проводяться, як правило, на місцевості.

Контрольні заняття застосовуються для визначення рівня знань і практичних навичок учнів з виставленням їм підсумкової оцінки. На цих заняттях виконуються нормативи, які визначають рівень індивідуальної підготовки учнів.

Успіх у вивченні «Захисту Вітчизни» значною мірою залежить від правильного користування методами навчальної роботи, які забезпечують успішне вивчення програмового матеріалу, його міцне й глибоке засвоєння.

Методи навчання, які використовуються під час вивчення «Захисту Вітчизни», можна поділити на словесні, наочні й практичні.

Усне навчання (розповіді, лекції, пояснення, бесіди) застосовується переважно для засвоєння нового матеріалу. За допомогою наочних методів, що використовуються під час вивчення курсу «Захист Вітчизни», маютьсформуватися конкретні уявлення про будову зброї, бойової техніки, приладів із цивільного захисту тощо. Практичні методи, основними з яких є вправи, тренування та самостійна робота, застосовуються для формування вмінь і навичок.

Найпоширенішим є комплексний метод, який передбачає використовування кількох методів навчання на одному занятті.

Під час засвоєння навчального матеріалу можна користуватися такими ефективними методами, як програмоване навчання, проблемний метод, поетапне формування знань і навичок, навчання за опорними конспектами, змагальний метод тощо.

Метод програмованого навчання передбачає раціональний розподіл навчального матеріалу на частини. Цей метод дає змогу оволодівати навчальним матеріалом у найдоцільнішій послідовності та оптимальному обсязі.

За проблемним методом не передбачається оголошення кінцевих підсумків, а пропонується шлях, яким необхідно йти, щоб знайти правильне рішення. Метод поетапного формування знань, умінь і навичок, що широко використовується під час вивчення нової техніки та озброєння, полягає в застосуванні на заняттях схем дій, навчально-тренувальних карток, текстових вказівок, фотографій тощо, які відображають логіку та послідовність практичного заняття.

Метод навчання за опорними конспектами полягає в тому, що навчальний матеріал подається за допомогою опорних конспектів, сигналів, які відбивають найважливіші його положення, дати, визначення, поняття та зв’язки між ними.

Змагальний метод, який застосовується під час опрацювання прийомів і виконання нормативів з тактичної, вогневої, стройової, прикладної фізичної підготовки, допомагає визначити, хто швидше й краще виконає дію, прийом, норматив. Цей метод спрямований на те, щоб розвивати змагальний дух, прагнення рівнятися на кращих, надавати допомогу товаришам, які мають гірші результати.

Вимоги до рівня підготовки учнів. При оцінюванні навчальних досягнень враховується якість знань, умінь та навичок. Потрібно також урахувати, що об’єктами оцінювання можуть бути: а) самостійність під час вирішення тактичних і вогневих завдань, надання першої медичної допомоги; б) досвід у військовому напрямі творчої діяльності учня — створення комп’ютерних моделей, моделювання бою за сучасними графічно-інформаційними технологіями, виготовлення мішеней для імітації озброєння та військової техніки, макетів для занять за медичною тематикою тощо.

Оцінки за навчально-польові збори мають вирішальне значення під час виставлення індивідуальної оцінки за другий рік навчання з предмета.

Дотримання учнями статутних взаємовідносин на уроках з предмета. Висока дисципліна, організованість, відповідальність учнів є запорукою успішності занять із «Захисту Вітчизни». Стосунки між учнями та вчителем, а також між учнями підтримуються на зразок статутних стосунків між військовослужбовцями Збройних сил України.

Контрольні запитання

1. У чому полягає призначення Збройних сил України та інших військових формувань?

2. Що передбачає обов’язок громадян України перед державою і держави — перед громадянами?

3. Охарактеризуйте завдання та структуру предмета «Захист Вітчизни».

ВСТУПНИЙ УРОК

Тема. ПОНЯТТЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ. РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНИХ ЗБРОЙНИХ СИЛ ТА ІНШИХ ФОРМУВАНЬ УКРАЇНИ – НЕОБХІДНА УМОВА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МОГУТНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. ЗМІСТ ПРОГРАМИ ПРЕДМЕТА «ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ», ЗАВДАННЯ, ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Вивчити вимоги :

- конституції України щодо захисту Вітчизни, свої обов'язки в разі виникнення загрози суверенітету та територіальної цілісності | України, поняття національної безпеки держави;

- основні поняття з військової справи, основ цивільного захисту, психологічної та медико-санітарної підготовки;

- правила поведінки на заняттях.

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

Література

1. Програма предмета „Захист Вітчизни" (для навчальних закладів загальної середньої освіти)

Миколаїв, „Атол", 2005 р.

2. Підручник: за редакцією Томчук М.І., „Допризовна підготовка 10-11 кл." Київ, „Вежа" 2005 р.

3. Підручник «Захист Вітчизни» для 10-11 кл. Київ, «Вежа» 2006.

4. «Методичні рекомендації щодо викладання предмета „Захист Вітчизни”». Харківський обласний науково-методичний інститут безперервної освіти. За загальною редакцією Пожиленка О.І Укладачі:Кривонос Ю.Д., Холодова Н.О., методисти ХОНМІБО, Харків 2006.

План уроку

1. Поняття національної безпеки держави. Розвиток національних Збройних Сил та інших формувань України – необхідна умова забезпечення могутності Української держави.
2. Зміст програми предмета «Захист Вітчизни», завдання, порядок проведення занять.

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1. ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

Існування, самозбереження і прогресивний розвиток України як суверенної держави залежить від цілеспрямованої політики щодо її національних інтересів. Основи такої політики і вивчає Концепція національної безпеки України.

Концепція національної безпеки України має забезпечити: єдність принципів формування і проведення державної безпеки; поєднання підходів до формування відповідної законодавчої бази, підготовки доктрини, стратегій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ І ПРИНЦИПИ

Національна безпека України, як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.Головними об’єктами національної безпеки є: громадянин – його права і свобода; суспільство – його духовні і матеріальні цінності; держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість кордонів.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

- пріоритет прав людини;

- верховенство права;

- пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;

- адекватність заходів захисту національних інтересів раціональним та потенційним загрозам;

- демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також є іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;

• взаємна відповідність;
• чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково – технічна, інформаційна тощо.

Конкретні засоби і шліхи забезпечення національної безпеки України обумовлюють пріоритетність національних інтересів, необхідність своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтується на засадах правової демократичної держави.

НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ

Національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в різних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи її створення і задоволення.

Національні інтереси України та їх пріоритетність обумовлюється конкретною ситуацією, що складається в країні та за ї межами.

Пріоритетними національними інтересами є: створення громадського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та мистецтво самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини; досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації та національних меншин країни; забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності кордонів; створення самодостатньої соціально орієнтованої ринкової економіки; забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; збереження та підвищення науково – технічного потенціалу; зміцнення генофонду українського народу, його фізичного і морального здоров’я а інтелектуального потенціалу; розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців; розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають український народ; налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.

ЗАГРОЗИ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ УКРАЇНИ

Основи можливої загрози національній безпеці України в найбільш важливих сферах життєдіяльності:

У політичній сфері:

• посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;
• втручання у внутрішні справи України з боку інших держав4
• наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах т певних політичних сил в Україні;
• масові порушення прав громадян в Україні та за її межами;
• загострення міжетнічних та міжконфесійних відносин;
• порушення принципу розподілу влади;
• не виконання чи не належне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;
• відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби зі злочинністю, особливо її організованої форми, та тероризмом.

В економічній сфері:

• не ефективність системи державного регулювання економічних відносин;
• наявність структурних диспропорцій, монополізму виробництва, перешкод становленню ринкових відносин;
• невирішеність проблем ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;
• економічна ізоляція України від світової економічної системи;
• не контрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;
• криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;

У соціальній сфері:

• низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих у суспільно – корисній діяльності;
• суспільно – політичне протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України;
• падіння рівня здоров’я населення, незадовільний стан системи його охорони;
• тенденції моральної та духовної деградації в суспільстві;
• не контрольовані міграційні процеси в країнї4

У воєнній сфері:

• посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;
• нарощування поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;
• воєнно – політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;
• можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;
• зниження рівня боєздатності Воєнної організації держави;
• створення та функціонування незаконних збройних формувань;

В екологічній сфері:

• значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території України, негативні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи;
• неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій;
• неконтрольоване ввезення на територію України екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;
• негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності;

В науково – технологічній сфері:

Невизначеність науково – технологічної діяльності;

• відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;
• науково – технологічне відставання України від розвинених країн;
• зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно – технічних кадрів;

В інформаційній сфері:

• не виваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури у інформаційній сфері;
• повільність входження України у світовий інформаційних простір, брак у міжнародного співтовариства об’єктивного уявлення про Україну;
• інформаційна експансія з боку інших держав;
• витік інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;
• запровадження цензури.

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Державна політика національної безпеки України визначається виходячи з пріоритетності національних інтересів та загроз національній безпеці і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах національної безпеки відповідно до чинного законодавства.

Основні напрямки державної політики національної безпеки України є:

У політичній сфері:

- створення дійових механізмів захисту прав громадян України в країні та в світі;

- запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;

- входження в існуючі та створювані системи універсальної та регіональної безпеки;

- уникнення політичного екстремізму, підтримка громадянської злагоди та соціальної стабільності;

- побудова надійної систем захисту конституційних засад, запобігання та боротьба з порушеннями законності і правопорядку, створення ефективних умов для ефективної боротьби з корупцією, та злочинністю, особливо її організованими формами;

- забезпечення належного виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;

В економічній сфері:

- недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів, їх перетікання в тіньову економіку;

- контроль за експортно – імпортною діяльністю, спрямованою на підтримання важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;

- боротьба с протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому впливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів;

У соціальній сфері: - виявлення та усунення причин, що призводять до різкого розшарування суспільства під час переходу до ринкової економіки;

- вжиття своєчасних заходів щодо протидії кризовим графічним процесам;

- створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони а відновленні її фізичного і духовного здоров’я;

- стимулювання розвитку та забезпечення всебічного захисту освітнього і культурного потенціалу країни;

- захист прав споживачів;

У воєнній сфері

- створення ефективних механізмів і проведення комплексних заходів щодо запобігання можливій агресії або воєнному конфлікту, локалізації та ліквідації їх наслідків;

- запобігання спробам та усунення порушень державного кордону і територіальної цілісності України;

- забезпечення демократичного цивільного контролю за Воєнною організацією держави;

В екологічній сфері:

- впровадження та контроль за дотриманням науково обґрунтованих нормативів природокористування та охорони довкілля;

- контроль за станом навколишнього природного середовища, виявлення та усунення загроз для здоров’я населення, своєчасне попередження громадян України в разі небезпеки;

- зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;

- впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

- реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;

- недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечний технологій, речовин і матеріалів;

В науково – технологічній сфері:

- вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково – технологічного потенціалу;

- виявлення та усунення причин науково – технологічного відставання України;

- створення ефективних механізмів боротьби з впливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;

В інформаційній сфері:

- вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний прості;

- виявлення та усунення причин інформаційної дискримінації України;

- усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;

- розробка і впровадження засобів та режимів отримання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Для формування державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній науково – технічній та інформаційній сферах створюється система забезпечення національної безпеки України.

Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність об’єктів: державних органів, громадянських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об’єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Правову основу забезпечення національної безпеки України становить конституція України, Закон України про “Національну безпеку України”, інші закони і нормативно – правові акти, а також визнані Україною міжнародні договори та угоди.

Діяльність щодо забезпечення національної безпеки має бути доступною для контролю відповідно до законодавства України.

Основними функціями систем забезпечення національної безпеки в усіх сферах її діяльності є:

1. Створення і підтримка і готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки, що включає:

- створення правових засад для побудови, розвитку та функціонування системи;

- формування організаційної структури системи та державних органів забезпечення національної безпеки, що входять до її складу, розподіл їх функцій;

- комплекс забезпечення життєдіяльності складових частин (структурних елементів) системи: кадрове, фінансове, матеріальне, технічне. Інформаційне забезпечення;

- підготовку сил та засобів системи до їх застосування згідно з призначенням;

2. Управління діяльністю системи забезпечення національної безпеки, що включає:

- вироблення стратегії і планування конкретних заходів щодо забезпечення національної безпеки;;

- організацію і безпосереднє керівництво системою та її структурними елементами;

- оцінку результативності дій, витрат на проведення заходів щодо забезпечення національної безпеки та їх наслідків;

3. Здійснення планової та оперативної діяльності щодо забезпечення національної безпеки, що включає:

- визначення національних інтересів та їх пріоритетів;

- прогнозування, виявлення та оцінку можливих загроз, дестабілізуючих чинників та конфліктів, причин їх виникнення , а також наслідків їх прояву;

- запобігання та усунення впливу загроз та дестабілізуючих чинників на національні інтереси;

- локалізацію, деескалацію та розв’язання конфліктів;

- ліквідацію наслідків конфліктів або впливу дестабілізуючих чинників;

4. Участь у міжнародних системах безпеки, що включає:

- входження в існуючі та утворення нових систем безпеки;

- утворення та участь у роботі двосторонніх та багатосторонніх керівних та забезпечуючи органів (політичних, економічних, воєнних тощо);

- розробку відповідної нормативно – правової бази, яка регулювала б відносини між державами та їх взаємодію в галузі безпеки;

• спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних систем безпеки.

Повноваження основних суб’єктів системи забезпечення національної безпеки:

Український народ – громадяни України всіх національностей на виборах, референдумах, через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та місцевого самоврядування висловлюють і реалізують своє бачення національних інтересів України, засобів і способів їх захисту, а також добровільно та в порядку виконання своїх конституційних обов’язків проводять заходи, визначені органами державної влади та місцевого самоврядування щодо забезпечення національної безпеки України; привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни4 захищають власну безпеку всіма законними способами і засобами.

Верховна Рада України у межах, визначених конституцією України, здійснює законодавче регулювання та контроль за діяльністю державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у сфері національної безпеки.

Президент України, як голова держави, гарант державного суверенітету , територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина та Верховний Головнокомандувач ЗСУ і Голова Ради національної безпеки і оброни України забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони України.

Рада національної безпеки і оброни України як координаційний орган з питань національної безпеки в оборони при Президенті України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Кабмін України як виконавчий орган в системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України, підконтрольний і підзвітний Верховній раді України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення обороноздатності, національної безпеки України; громадянського порядку і боротьби із злочинністю.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у сфері національної безпек , Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань.

Суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у сфері забезпечення національної безпеки України.

Прокуратура України здійснює свої повноваження у сфері національної безпеки відповідно до Конституції України.

Національний Банк України виробляє і здійснює емісійно – кредитну політику і інтересах національної безпеки України.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного і позабюджетного фінансування забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки України, забезпечують створення, підтримку в готовності і застосування сил та засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їх діяльністю.

2.Зміст предмета "ЗАХИСТ ВІТЧИЗНИ"

Предмет "Захист Вітчизни" (ДПЮ) входить до інваріантної складової Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 11-річної школи, затверджених Наказом Міністерства ос віти і науки за №342 від 25.04.01.

Метою предмета «Захист Вітчизни» є:

—ознайомлення учнів з основами нормативно-правово го забезпечення захисту Вітчизни, цивільного захисту та охорони здоров'я;

—набуття знань про функції Збройних Сил України, їхні ха рактерні особливості; засвоєння основ захисту Вітчизни, цивільно го захисту, медико-санітарної підготовки; здійснення психологіч ної підготовки до захисту Вітчизни;

—формування та удосконалення життєво необхідних знань, умінь і навичок учнів щодо захисту Вітчизни і військово-патріо тичного виховання;

— підготовка учнів до захисту Вітчизни, професійної орієнта ції молоді, служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, визначених чинним законодавством.

Предмет "Захист Вітчизни" викладається в старшій школі навчальних закладів системи повної загальної середньої освіти. Уроки проводяться відповідно до потижневого плану по дві годи ни на тиждень (з яких одна година за рахунок інваріантної і одна година за рахунок варіативної складової навчального плану), або в обсязі однієї години на тиждень за рахунок годин інваріантної складової навчального плану.

Вивчення предмета проводиться спільно з юнаками та дівча тами за програмою згідно тематичного плану №1 (с. 7). При ок ремому вивченні предмету юнаки навчаються за програмою згідно тематичного плану № 1, а дівчата за програмою згідно тематично го плану №2 (с. 42).

При проведенні занять по одній годині на тиждень викладен ня навчального матеріалу проводиться в повному обсязі, але у сти слому вигляді згідно тематичного плану №3 (с. 55). Зміст уроку викладач може коригувати та визначати самостійно.

Програма предмета "Захист Вітчизни" включає:

1) пояснювальну записку;

2) зміст навчального матеріалу та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів;

3) зміст навчального матеріалу та державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки для юнаків, які за станом здоров'я та релігійними поглядами не вивчають основи військової справи, та дівчат;

4) зміст навчального матеріалу при вивченні предмету по одній годині на тиждень;

5) додатки, що включають: критерії оцінювання навчальних досягнень учнів (додаток № 1), потижневі плани вивчення тем на І та II році навчання (додаток № 2, 3), порядок проведення навчаль но-польових зборів (занять) — ЗО год. (додаток № 4), потижневі плани вивчення розділів тем програми для юнаків, які за станом здоров'я та релігійними поглядами не вивчають основи військової справи, для дівчат (додаток № 5, 6), потижневі плани вивчення тем на І та II році навчання, при вивченні предмету по одній го дині на тиждень (додаток № 7, 8), порядок проведення навчально-польових зборів (занять) — 18 год. (додаток № 9), перелік об'єктів навчально-матеріальної бази (додаток № 10), заходи безпеки на за няттях (додаток № 11), нормативи (додаток № 12), окремі поло ження курсу стрільб (додаток № 13), умови виконання вправ з прикладної фізичної підготовки (додаток № 14, 15).

Організація і проведення навчально-польових зборів (за нять) планується керівником навчального закладу відповідно до діючих вимог.Навчально-польові збори (заняття) проводяться з метою практичного закріплення рівня знань, умінь та навичок учнів у кінці навчального року або поетапно (по мірі вивчення тем (роз ділів), у кінці чвертей, першого семестру та навчального року.

Практичне закріплення теоретичного матеріалу з розділу «Осно ви цивільного захисту» також передбачається під час проведення Тижнів безпеки життєдіяльності та Днів цивільного захисту. По рядок проведення навчально-польових зборів (занять) визначений у додатках № 4, 9. Юнакам, що не вивчають основи військової справи за станом здоров'я або релігійними поглядами, та дівчатам пропонуються уроки за програмою згідно тематичного плану №2. При цьому вступний урок та розділ «Основи цивільного захисту» вивчаються на першому році навчання спільно.

Стрільба з автомата (малокаліберної гвинтівки) проводиться на відповідно обладнаних стрільбищах і в тирах згідно з планами військових комісаріатів на підставі наказів, погоджених з началь ником гарнізону (командиром військової частини, начальником вищого військового навчального закладу), органом управління ос вітою і керівником навчального закладу.

Предмет "Захист Вітчизни" в навчальних закладах освіти, оборонно-спортивних оздоровчих таборах (ОСОТ) планується відповідно до цієї програми. У кожному навчальному закладі скла даються наступні плануючі документи: розділ річного плану нав чального закладу "Захист Вітчизни та військово-патріотичне ви ховання молоді", потижневий план вивчення тем, розклад занять на півріччя і план-конспект для проведення кожного уроку.

До заходів військово-патріотичного виховання у розділ річ ного плану навчального закладу включається вивчення традицій, історії, духовної спадщини, символіки, звичаїв українського на роду, національної гідності, культури міжнаціональних відносин, морально-психологічних якостей громадянина, патріота, захис ника Вітчизни. Організовуються відвідування учнями військових частин (військових навчальних закладів) з метою ознайомлення їх зі зброєю і бойовою технікою, з побутом і життям військово службовців, відвідування військових музеїв, зустрічі з ветеранами Збройних Сил, проведення туристичного походу з військово-паріотичною тематикою, який включає елементи тактичної) При кладної фізичної підготовки та військової топографії.

Основною організаційною формою предмета "Захист Вітчизни" в усіх загальноосвітніх навчальних закладах є урок, що проводиться викладачем згідно програми та розкладу занять. Урок починаєть ся з шикування, перевірки готовності класу до уроку та тренування за тематикою уроку протягом 3-5 хвилин.

На уроках і позакласних заходах з військово-патріотичного виховання стосунки між учнями і викладачами предмета "Захист Вітчизни" будуються на основі вимог загальновійськових статутів в обсязі тем, що вивчаються.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Запитання до учнів.

1) Що таке національна безпека?

2) Шляхи забезпечення національної безпеки?

3) Що вивчає дисципліна «Захист Вітчизни»

4) Для чого вона потрібна?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати шляхи забезпечення національної безпеки нашої держави.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.А.

УРОК № _64__.

ВОЗВ Тема.1-1. Конституція України та Закони України про призначення Збройних Сил та інших військових формувань України. Структура воєнної організації держави та її керівництво. Воєнна доктрина України.

ДГП. Образи та сприйняття війни.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Вивчити основні права, свободи та пільги військово службовців, соціальні гарантії членів сімей військовослужбов ців, історично-політичні умови формування Збройних Сил України.

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

План уроку

1. Конституція України та Закони України про призначення Збройних Сил та інших військових формувань України.
2. Структура воєнної організації держави та її керівництво.
3. Воєнна доктрина України.
4. Образи та сприйняття сучасної війни.

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1. «ЗАХИСТ СУВЕРІНІТЕТУ І ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ЦІЛОСТНОСТІ УКРАЇНИ – НАЙВАЖЛИВІША ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВИ, СПРАВА ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

З цього фундаментального положення розпочинається стаття 17 Конституції України. Є необхідність розкрити повністю зміст цієї статті.

“Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладаються на ЗС України”

Забезпечення державної незалежності і захист державного кордону України покладається на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначається законом.

ЗС та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав свободи громадян з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України які перебувають на службі у ЗСУ та інших військових формуваннях, а також членів їх сімей.

На території України забороняється створення будь-яких збройних формувань непередбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

До речі з приводу військових баз є уточнення в розділі 15 Основного закону України “Передільні положення”:

“Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебазування іноземних формувань можливе на умовах оренди, в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою”.

2. СТРУКТУРА ВОЄННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВИ ТА ЇЇ КЕРІВНИЦТВО.

Верховним Головнокомандуючим ЗСУ є Президент України, призначає на посади та звільняє з посад вище командування ЗСУ, інших військових формувань, здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

- очолює Раду національної безпеки і оборони України;

- приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

- приймає у разі необхідності рішення про введення в Україну або окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

Комплексним і на вищому державному рівні вирішенням економічних, фінансових, соціальних та інших проблем, пов’язаних з забезпеченням державної цілісності національної безпеки України, має займатися, Рада національної безпеки і оборони України. Відповідно до статті 107 Конституції нашої держави:

- Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при президенті України;

- Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України;

- персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України;

- до складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять:

а) прем’єр міністр України;

б) міністр Оборони України;

в)голова служби безпеки України;

г) міністр внутрішніх справ України;

д) міністр закордонних справ України

у засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної ради України;

- рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України;

- компетенція і функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Для забезпечення діяльності Президента України, як Верховного Головнокомандуючого ЗС з метою керівництва військовими справами, контролю і впливу на стан військових справ усієї держави при Президенті України створено Генеральну військову інспекцію.

Генеральна військова інспекція покликана не будувати, а поглиблено доповнити діяльність Ради національної безпеки і оборони України у вирішені ЗС і розвитку державної справи в цілому.

Структурно Генеральна військова інспекція складається з п’яти окремих спеціалізованих інспекцій та інформаційно - аналітичної служби. Усі відділи очолюють досвідчені спеціалісти, причому, як військовослужбовці, так і цивільні особи, які мають належні звання і здібності до творчої роботи, на яких можна покладатися у вирішенні масштабних оборонних проблем державного значення.

Щодо військових відомчих інспекцій, а такі вже є в Міністерстві оборони, Прикордонних військах, то вони мають виконувати внутрішньовідомчі контрольні функції.

Слід наголосити, що створення в Україні органу президентського військового контролю зумовлено не лише причинами внутрішньодержавного характеру, а й потребами міжнародних зобов’язань. Зокрема одним з таких зобов’язань, взятих на себе нашою державою на Будапештській зустрічі у верхах є (грудень 1994 р.) є наступне: “Кожна держава учасниця буде постійно забезпечувати і підтримувати ефективне керівництво і контроль над своїми військами та воєнізованими силами й силами безпеки з допомогою органів влади, яким властива демократична легітимність. Кожна держава учасниця створюватиме засоби, які зможуть забезпечити виконання такими органами покладених на них конституційних і правових обов’язків. Держави учасниці чітко визначатимуть функції і завдання таких сил, а також їхні обов’язки діяти тільки в конституційних рамках ”.Основним завданням Збройних Сил є захист незалежності, територіальної цілісності, недоторканності України. Їх розбудова здійснюється згідно з національним законодавством і ратифікованими Україною міжнародними договорами та угодами з військових питань.

Основними принципами будівництва Збройних Сил є:

- проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва;

- комплектування їх на основі загального військового обов’язку і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії;

- військово-патріотичне виховання допризовної та призовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях;

- вирішення комплексу питань, пов’язаних з соціальним захистом військовослужбовців;

- повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій і рухів).

Збройних Сили України мають у своєму складі види і роди військ та інші військові формування і об’єкти, необхідні для забезпечення обороноздатності держави та передбачені чинним законодавством.

Якісними ознаками будівництва Збройних Сил України є: бойова здатність , бойова ефективність, бойова стійкість, мобільність, інформованість, керованість, живучість, готовність до відмобілізування і виконання бойового завдання.Бойова готовність, дислокація Збройних Сил на території України визначаються необхідністю організації ефективної оборони сухопутних та морських кордонів на всіх напрямках і забезпечення повітряно-космічної оборони важливих адміністративних центрів, промислових і потенційно небезпечних об’єктів.

У збалансованому будівництві видів Збройних Сил, родів військ та спеціальних військ пріоритет у розвитку віддається високоточній зброї підвищеної могутності, силам і засобам розвідки, повітряно-космічної оборони, радіоелектронної боротьби, ракетним військам, авіації та аеромобільними частинам, перспективним типам надводних кораблів і підводних човнів.

ЗСУ у процесі оперативно – тактичної мобілізаційної та бойової підготовки оволодівають оборонними, контр – наступальними та наступальними видами дій. При цьому вони готуються до вибору ефективних форм і способів воєнних дій, які відповідають обстановці, що складається, забезпечують перехоплення ініціативи у противника та її утримання.

Система навчання і виховання кадрів у ЗСУ є складовою частиною загальнодержавної системи освіти і забезпечує підготовку військових фахівців у мирний і воєнний час.

Разом із ЗСУ у воєнний час діють прикордонні війська, Служба безпеки, Війська внутрішньої і конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ та формування цивільної оборони України.

3. ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ

Головною метою воєнної політики України є гарантування національної безпеки України від зовнішньої воєнної загрози, відвернення війни, підтримання міжнародного миру і безпеки.

Україна будує свої відносини з іншими державами на основі принципів рівноправності, взаємодопомоги, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи та інших загальних принципах і нормах міжнародного права, зафіксованих зокрема у Статуті Організації Об’єднаних Націй (ООН), Хельсінкському заключному акті та документах Наради з безпеки і співробітництва в Європі.

Здійснюючи свій зовнішньополітичний і воєнно-політичний курс згідно з національними інтересами, Україна:

- не висуває територіальних претензій до інших держав і не визнає жодних територіальних претензій до себе;

- суворо дотримується принципів недоторканності існуючих державних кордонів;

- поважає державний суверенітет інших держав і визнає за ними право на вирішення всіх питань своєї національної безпеки відповідно до своїх інтересів без нанесення шкоди безпеці інших держав;

- сприяє паритетному і збалансованому скороченню всіх видів збройних сил і озброєні у регіоні та у світі, виходячи з умов забезпечення оборонної достатності кожної держави;

- створює вирішення всіх міждержавних суперечностей тільки політичними та іншими прийнятими згідно з нормами міжнародного права засобами і шляхом прийняття всіма державами зобов’язань про взаємний ненапад;

- будує свої відносини з іншими державами незалежно від їх суспільно-політичного складу та воєнно-політичної орієнтації на взаємному врахуванні всіх питань національної безпеки сторін;

- забороняє застосовувати власні Збройні Сили для розв’язування політичних завдань на своїй території;

- виступає проти розміщення іноземних військ на території та на територіях інших держав без їх на те згоди;

- виключає своє одностороннє повне роззброєння.

Україна виступає за створення всеохоплюючих систем універсальної та загальноєвропейської безпеки і вважає участь у них важливим компонентом своєї національної безпеки.

Дотримуючись позаблокового Статуту, Україна сприяє створенню надійних міжнародних механізмів та загальноєвропейської структури безпеки на двосторонньому, територіальному і глобальному рівнях з метою зміцнення довір’я і партнерства на основі принципів взаєморозуміння і відкритості у воєнно-політичній діяльності.

4. ОБРАЗИ ТА СПРИЙНЯТТЯ СУЧАСНОЇ ВІЙНИ.

Сучасна війна характеризується активним використанням методів психологічного впливу на противника, зміни думок, переконань, почуттів населення і військ дружніх і нейтральних держав. З цією метою використовуються як бойова зброя, так і звичайні прийоми впливу на почуття, волю і свідомість людей. Форми та методи цієї боротьби розробляються відповідними державними установами країн у межах ведення психологічної війни.

Вперше поняття "психологічна війна" використав доктор М.Кампанео у своїй книзі "Досвід військової психології", яка була надрукована в 1904 році у Бухаресті. Це поняття також вживали майор А.Блау у своїй книзі "Ведення війни духу" (Потсдам, 1937), військовий психолог Симонейт ("Військова психологія. Короткий огляд проблем і практичних висновків", Берлин, 1943), Фараго ("Психологічна війна в Німеччині", Нью-Йорк, 1943). Найбільш популярною стала книга Поля Лайнбарджера "Психологічна війна", яка була видана у США на початку 60-х років.

Характерними рисами сучасної психологічної війни є:

-глобальність - вплив на всі сфери життєдіяльності противника, нейтральних держав, союзників, своє населення і збройні сили;

-тотальність - проникання у всі сфери життя: в дипломатію, економіку, культуру, суспільні відносини, соціально-психологічну тощо;

-технізація - широке використання досягнень науки та техніки як для опрацювання змісту, методів і прийомів психологічної війни, так і форм та способів їх реалізації;

-організованість - створення різноманітних органів психологічної війни та чітка координація їх зусиль і напрямків діяльності.

Психологічна війна - це планомірне використання державою в період війни або надзвичайного стану засобів пропаганди з метою впливу на думки, емоції, позиції та поведінку організованих ворожих, нейтральних і дружніх груп таким чином, щоб сприяти досягненню своєї національної політики та визначених цілей.

Об’єктами психологічної війни є:

-дружні, нейтральні та ворожі держави ;

-як армії, так і населення цих держав.

Засоби психологічної війни: пропаганда, дезінформація, дипломатичні маневри, провокації, саботаж, терор, розповсюдження пліток, створення паніки, випуск фальшивих грошей, документів тощо.

Цілі психологічної війни: вплив на почуття, волю, емоції, свідомість з метою деморалізації противника, підриву його власних поглядів і переконань та нав’язування йому своїх ідей.

В основі психологічної війни лежать психологічні операції - планова пропагандистська і психологічна діяльність у мирний і воєнний час, яка розрахована на ворожі, нейтральні та дружні аудиторії з метою впливу на їх сприятливе ставлення для досягнення як політичних, так і воєнних національних цілей держав північноатлантичної співдружності (Польовий статут армії США FM-33-1).

Об‘єктами психологічних операцій є населення, армія, уряди ворожих, дружніх і нейтральних держав.

Основні форми психологічних операцій:

-пропагандистські дії - це систематизоване, цілеспрямоване розповсюдження ідей за допомогою різноманітних засобів зв’язку та інформації з метою впливу на думки, почуття, стани і ставлення або поведінку для досягнення прямої чи опосередненої користі для своєї країни (наприклад, виходячи з об’єктивності інформації, відокремлюють: білу, сіру, брехливу пропаганду);

-психологічні дії - це різні політичні, економічні та інші дії, які спрямовані на підрив позицій протилежної сторони та зміцнення власних позицій.

Задачі психологічних операцій:

1. Переконання противника у правильності, необхідності військового втручання.

2. Вплив на військово-політичне керівництво противника і його союзників з метою їх відмови від війни.

3. Підтримка внутрішньої опозиції противника.

4. Підтримка та керування дисидентськими силами.

5. Вплив на населення дружніх країн.

6. Сприяння розвитку позитивного відношення населення нейтральних держав.

7. Підрив морального духу противника.

8. Зниження боєздатності противника.

9. Аналітична робота щодо виявлення слабких місць противника та доведення цієї інформації до власних командирів.

10. Протидія інформаційному впливу противника тощо.

Багатий досвід проведення психологічних операцій мають США, Великобританія, Німеччина і Японія. Тільки в останнє десятиріччя - це американський досвід проведення “психологічних операцій” під час звільнення Кувейту, військових гуманітарних акцій “Забезпечення спокою” в Іракському Курдистані (1991), “Відродження надії” в Сомалі (1992-1993), у Боснії та Герцеговині (1993).

Негативний досвід мають збройні сили Росії у Чечні. Росія не мала чіткої концепції морально-психологічного забезпечення дій своїх військ у Чечні, не були узгоджені дії різних силових структур, засобів масової інформації, не було оперативності та наступальності пропагандистських заходів. Російські засоби масової інформації не задовольнили інформаційні потреби не тільки населення Росії, але й безпосередньо військових частин і підрозділів, які воювали на території Чечні.

Таким чином, зарубіжний досвід як позитивний, так і негативний має для Збройних сил України велике значення. Він визначає основні орієнтири організації та проведення цієї роботи, підкреслює необхідність суттєвих змін у практиці будівництва і розвитку Збройних сил України.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Запитання до учнів.

1) Що каже Конституція про захист державного суверенітету?

2) Які посадові особи та органи державного управління являються відповідальними за захист нашої держави?

3) Що таке Воєнна доктрина України?

4.Для чого вона потрібна?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.А.

УРОК № _65__.

ВОЗВ Тема.1-2. Конституція України та Закони України про порядок проходження військової служби. Основні права та пільги військовослужбовців,

Пов’язані з проходженням військової служби.

ДГП. Кодекси поза часом.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Вивчити порядок проходження військової служби ,основні права, свободи та пільги військовослужбовців, соціальні гарантії членів сімей військовослужбов ців, історично-політичні умови формування Збройних Сил України.

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

1. Порядок проходження військової служби

2. Основні права та пільги військовослужбовців

3. ДГП. Кодекси поза часом.

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1. Порядок проходження військової служби

Україна як незалежна європейська держава прагне стати правовою, цивілізованою країною, а тому активно працює над вдосконаленням та розробкою нових законів, що визначають норми, правила діяльності, поведінки людей, регулюють соціальні взаємовідносини, забезпечують нормальне функціонування та розвиток суспільства.

Важливою складовою суспільства є військові формування. З метою їх нормальної життєдіяльності, зміцнення законності, гарантування прав і свобод військовослужбовців в Україні створено систему законодавства з питань військової служби.

Найвищу юридичну силу в нашій країні має Основний закон – Конституція України, яка у статті 65 наголошує, що:

„Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України”. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону „Про військовий обов’язок і військову службу”, який затверджений Верховною Радою України.

Підготовка громадян до служби в Збройних Силах України по захисту вітчизни включає: допризовну підготовку юнаків, підготовку призовників з військово-технічних спеціальностей, підготовку до вступу у військові навчальні заклади, військову підготовку студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу, фізичну підготовку, лікувально-оздоровчу роботу, підвищення рівня загальноосвітньої підготовки, вивчення державної мови, патріотичне виховання.

Військова служба у Збройних Силах та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України, пов’язаною з захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба поділяється на строкову військову службу і військову службу за контрактом; існує також альтернативна служба.

На строкову військову службу в мирний час призиваються громадяни України чоловічої статі, які придатні до неї за станом здоров’я і віком, і яким до дня відправки у військові частини виповнилося 18 років. Юнаки, які виявили бажання навчатися у військових навчальних закладах, можуть бути зараховані до них при досягненні ними 17-річного віку.

Призов громадян на строкову військову службу проводиться на підставі Указу Президента України, що публікується у засобах масової інформації не пізніше як за місяць до початку призову. Після оголошення Указу Президента кожний призовник зобов’язаний прибути у той пункт і в той термін, що вказані військовим комісаріатом у повістці.

Зміна місця військового обліку призовниками, які досягли 18-річного віку, допускається лише до опублікування Указу Президента України про черговий призов. Виняток становлять ті призовники, які переведені на роботу в іншу місцевість, переїхали на нове місце проживання, прийняті до навчального закладу і вибувають для продовження освіти, закінчили навчальний заклад і за розподілом направляються на роботу.

Поважними причинами неприбуття громадянина до призовної дільниці у строки, встановлені військкоматом, є: хвороба громадянина; смерть або тяжка хвороба близького родича; перешкоди стихійного характеру. Причини неприбуття мають бути підтверджені відповідними документами.

Для проведення призову громадян на строкову військову службу в районах (містах) утворюються призовні комісії.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ЗА КОНКТРАКТОМ

На військову службу за контрактом приймаються громадяни, які відповідають вимогам проходження військової служби:

• військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які прослужили встановлений термін на строкові військовій службі і мають відповідну професійну підготовку за фахом;
• призовники віком від 17 до 21 року, також військовослужбовці та військовозобов’язані віком від 18 до 23 років, які не мають військових звань офіцерського складу і виявили бажання навчатися у вищих військових навчальних закладах або вищих навчальних закладах, які мають військові навчальні підрозділи;
• офіцери запасу, які не досягли граничного віку перебування на військові службі, в тому числі жінки віком до 30 років, - на військову службу офіцерського складу.

Форма, порядок і правила укладання контракту з громадянином визначається положеннями про проходження військової служби.

Якщо громадяни України мають істинні релігійні переконання і належать до діючих згідно із законодавством релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби у Збройних Силах, то вони мають право на альтернативну службу. Альтернативна (невійськова) служба також є державною службою поза Збройними Силами України і проходить в одній з установ системи соціального забезпечення.

Солдати, матроси, сержанти і старшини, які проходять службу за контрактом, можуть бути звільнені з військової служби:

а) за вислугою строків служби;

б) за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі. Окремі військовослужбовці за їх згодою можуть бути звільнені з військової служби за віком, якщо їм до досягнення граничного віку залишилося 5 і менше років за умови наявності у них права на одержання пенсії за вислугу років;

в) за станом здоров’я – на основі висновку (постанови) військово – лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби;

г) у зв’язку зі скороченням штатів або з організаційними заходами в разі неможливості використання на службі;

д) після закінчення строку контракту або у зв’язку з його розірванням;

є) через сімейні обставини або інші важливі причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

ж) за службовою невідповідністю;

з) у зв’язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Командування військової частини (установи) має право достроково розірвати контракт і звільни солдата, матроса, сержанта чи старшину з військової служби за наявності підстав, передбачених пунктом “б” – “г”, “з” пункту 118 цього Положення. За ініціативою військовослужбовця контракт може дути розірвано з підстав, зазначених у пунктах “в”, “є” того ж пункту.

Про дострокове розірвання контракту командування повинно попередити військовослужбовця не пізніше як за місяць до звільнення зі служби. У цей же строк військовослужбовець має повідомити командування якщо він виявляє намір достроково розірвати контракт.

Звільнення з військової служби проводиться наказами командирів, яким відповідно до пункту 99 цього положення надано право прийняття солдатів, сержантів, матросів і старшин на службу за контрактом.

Військовослужбовці, щодо яких ведеться слідство або кримінальна справа розглядається в суді, звільненню з військової служби не підлягають до прийняття остаточного рішення у справі.

Перед закінченням строку контракту військовослужбовці направляються на огляд військово – лікарської комісії для визначення придатності до військової служби. Військовослужбовці, яких звільняють за підставами, вказаними в пунктах “а” “д” “є” “з” пункту 118 цього Положення, на медичний огляд не направляються.

КОНТРАКТ З ГРОМАДЯНИНОМ УКРАЇНИ, ЯКИЙ ДОБРОВІЛЬНО ВСТУПАЄ НА ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ

Міністерство оборони України в особі командира військової частини (начальника установи)____________________________________________________________________________________________________________________________

(військове звання, прізвище, ім’я та по батькові № військової частини, установи)

що надалі іменується “Командир військової частини”, з одного боку і громадяниномУкраїни_________________________________________________________________________________________________________________

(військове звання, прізвище, ім’я та по батькові )

що проживає ______________________________________________________

(місце проживання)

паспорт (посвідчення особи)_________________________________________

(серія, номер, коли і ким видано)

який надалі іменується “Військовослужбовець”, з другого боку, уклали цей контракт про таке:

Командир військової частини приймає____________________________

__________________________________________________________________

(військове звання, прізвище, ім’я та по батькові )

для добровільного проходження військової служби на посадах

__________________________________________________________________

(зазначається склад військовослужбовців)

створює для цього необхідні умови, гарантує присвоєння йому військових звань і просування по службі з урахуванням ділових і моральних якостей і забезпечує додержання його соціально – економічних. Політичних та особистих прав і свобод.

2. Командир військової частини здійснює фінансове і матеріальне забезпечення Військовослужбовця________________________________________________

(прізвище, ініціали)

відповідно до норм, установлених законодавством України.

3. Військовослужбовець________________________________________

(військове звання, прізвище, ім’я та по батькові)

зобов’язується додержуватися Конституції та законів України, виконувати вимоги військових статутів. Накази командирів і начальників, службові обов’язки, добре володіти довіреною йому технікою, (озброєнням), уміло керувати особовим складом, мати позитивні результати з усіх предметів бойової підготовки.

4. Контракт укладено на ________________________________________

з _______________до __________________________________________

(число, місяць, рік) (число, місяць, рік)

5. Не пізніше, як за три місяці до закінчення строку дії Контракту сторони зобов’язуються повідомити одна одну про намір укласти контракт на новий строк.

6. Випробування встановлюється (не встановлюється) на строк місяців __________________________________________________________________

Протягом строку випробування Командир військової частини має право розірвати Контракт, якщо виявиться, що Військовослужбовець не відповідає службі, на яку його приймають.

7. Контракт може бути розірвано Командиром військової частини достроково:

а) за віком військовослужбовця – у разі досягнення ним граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров’я військовослужбовця – на основі висновку (постанови) військово – лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність його до військової служби;

в) у зв’язку зі скороченням штатів або організаційними заходами у разі неможливості використання Військовослужбовця на військовій службі;

г) за службовою невідповідністю Військовослужбовця;

д) у зв’язку з обвинувальним вироком, що набрав законної сили, відносно Військовослужбовця.

8. Контракт може бути розірвано достроково за заявою Військовослужбовця __________________________________________________________________

(військове звання, прізвище, ініціали)

за наявності підстави, зазначеної в підпункті “б” пункту 7 цього Контракту, а також через сімейні обставини або інші важливі причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

9. Сторони зобов’язуються у разі дострокового розірвання Контракту повідомити одна одну не менш як за місяць до дня його розірвання, за винятком випадку, передбаченого в підпункті “д” пункту 7 цього Контракту.

10. Розірвання Контракту, а також звільнення Військовослужбовця з військової служби за вислугою років служби та у зв’язку з закінченням строку Контракту не допускається в разі оголошення в державі стану війни, в період дії воєнного або надзвичайного стану на всій території України чи в окремих її місцевостях.

11. Права і обов’язки Військовослужбовця , що випливають з умов військової служби, визначаються законами України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та їх сімей”, військовими статутами, Положенням про проходження військової служби та умовами цього Контракту.

Права на пільги і переваги членів сімей Військовослужбовця визначаються чинним законодавством.

12. пенсійне забезпечення Військовослужбовця та членів його сім’ї здійснюється відповідно до Закону України “Про забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького складу органів внутрішніх справ”. Військовослужбовець підлягає в установленому порядку державному обов’язковому страхуванню на випадок загибелі або смерті.

13.Інші умови Контракту

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

14. Контракт складено у двох примірниках, які мають однакову силу і зберігаються у кожної зі сторін.

Командир військової частини	Військовослужбовець
(начальник установи)
(військове звання, прізвище, ініціали)	(військове звання, прізвище, ініціали)
(підпис)	(підпис)

“_”_______________________200___р.

2. Основні права та пільги військовослужбовців

Професія захисника Вітчизни високо цінується державою. За успіхи у військовій службі військовослужбовці нагороджуються Державними нагородами та відзнаками. (Додаток №1) Військовослужбовцям та членам їх сімей держава забезпечує соціальний і правовий захист, надає цілий ряд пільг відповідно до закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей”.

Військовослужбовці мають право:

- обирати і бути обраними до Рад народних депутатів, інших виборних органів держави;

створювати свої громадські об’єднання відповідно до законодавства України. Однак вони не можуть бути членами політичних партій, організацій та рухів, бо військові формування України перебувають поза політикою, і тому військовослужбовці повинні дотримуватися лише загальнодержавної ідеології та законів України. Організація військовослужбовцями страйків і участь в їх проведенні не допускається.

Використання військовослужбовців для виконання завдань, не пов’язаних з військовою службою, не допускається.В залежності від виду військової служби, складу військовослужбовців, їхніх військових звань, посад та кваліфікації, тривалості та умов служби держава надає цілий ряд пільг військовослужбовцям.

Пільги військовослужбовцям – особливі права, переваги та привілеї, що надаються на підставі чинного законодавства громадянам, які перебувають на військовій службі, з метою соціального захисту, компенсації певних обмежень їхніх прав та свобод, пов’язаних з перебуванням на військовій службі та стимулювання зацікавленості у її проходженні.Члени сімей військовослужбовців строкової служби мають переважне право на прийняття на роботу і на залишення на роботі під час скорочення чисельності або штату працівників, а також на першочергове направлен ня для професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки з відривом від виробництва та виплату на період навчання середньої місячної заробітної плати.

Органи місцевої влади повинні у першочерговому по рядку працевлаштовувати дружин військовослужбовців строкової служби в разі їх звільнення при скороченні чисельності або штату працівників, при ліквідації реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, а також влаштовувати їхніх дітей у дошкільні заклади, незалежно від їх відомчої приналежності.

Військовослужбовці строкової служби користуються правом безоплатного проїзду міським пасажирським транспортом (всіма видами, за винятком таксі), автомобіль ним транспортом загального користування у сільській місцевості, залізничним і водним транспортом примісь кого сполучення, автобусами приміських сполучень.

Військовослужбовці строкової служби мають право безоплатно відправляти й одержувати листи.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

1. Що наголошує Конституція України про захист Вітчизни?

2. Які види військової служби ви знаєте?

3. Які права надає держава військовослужбовцям?

4. Які пільги передбачені для всіх категорій військовослужбовців?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.А.

УРОК № 66___.

ВОЗВ Тема.1-3. Міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань України міротворчих місіях ООН. Основи міжнародного гуманітарного права.

ДГП. Етика проведення міжнародних гуманітарних операцій.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Вивчити що таке міжнародне військове співробітництво та участь збройних формувань України міротворчих місіях ООН. Основи міжнародного гуманітарного права.

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

План уроку

1. Міжнародне військове співробітництво

2. Основи Міжнародного гуманітарного права.

3. Правила для солдата

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1. Міжнародне військове співробітництво

Після набуття незалежності Україна інтегрується у Європейські та трансатлантичні структури. Міжнародне військове співробітництво охоплює багато країн світу, низку провідних міжнародних інститутів серед яких – Північно-Атлантичний Договір (НАТО), Організація Об’єднаних Націй (ООН) і Організація Безпеки та Співробітництва Європи (ОБСЄ), Європейський Союз (ЄС), Союз Незалежних Держав (СНД) та політичне об’єднання між Грузією, Україною, Азербайджаном та Молдовою (ГУАМ).

Що це дає Україні та її військовим формуванням ?

З політичної точки зору – це, в першу чергу, підтвердження Україною своєї прихильності до виконання Програми „Партнерство заради миру”, яка здійснюється під егідою НАТО.

З військово-політичної точки зору – визначення тенденції зміцнення взаємовідносин між Міністерством оборони України та міністерствами оборони інших країн.

Найбільш масштабними заходами в рамках програми „Партнерство заради миру” є багатонаціональні навчання, в яких беруть участь Збройні Сили України, де збагачується досвід взаємодії нашої армії з арміями інших країн.

З військової точки зору – це здійснення підготовки за призначеннями офіцерів, прапорщиків, сержантів та солдатів українських підрозділів, які залучаються до навчань.

Важливою складовою зовнішньої політики України є участь підрозділів військових формувань в міжнародних операціях з підтриманням міжнародного миру і безпеки.

Миротворчі сили - це багатонаціональні військові формування різних країн, діяльність яких спрямована на зміцнення миру і безпеки, ліквідацію або обмеження міждержавних, міжетнічних, міжконфесійних та інших к конфліктів і суперечностей у світі.

Найвпливовішими миротворчими силами сучасності є спеціалізовані структури ООН – місії спостерігачів і збройні сили по підтриманню миру.

Відповідно до закону України „Про участь України в міжнародних операціях” наші військовослужбовці беруть участь в міжнародних миротворчих операціях. Основним змістом таких операцій є запобігання виникненню конфліктів, шляхом мирного врегулювання, контролю за додержанням угод про припинення вогню. Зброя у даних операціях використовується виключно у випадку загрози життю миротворців для їх особистого захисту.

За зразкове виконання миротворчих операцій, військовослужбовці можуть нагороджуватися урядовими нагородами іноземних держав, Організації Об’єднаних Націй та НАТО (медалями „За виконання завдань з підтримання миру”, „За участь у миротворчій операції в регіоні конфлікту”).

Співпраця України з ООН є одним із найважливіших зовнішньополітичних здобутків держави і має велике значення для підвищення політичного авторитету України на світовій арені, у створенні Європейської системи безпеки, служить побудові демократичного суспільства.

2. Основи Міжнародного гуманітарного права.

Міжнародне гуманітарне право (право війни) (право збройних конфліктів) – це сукупність міжнародно-правових норм, які, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють заборону або обмеження методів та засобів ведення війни, а також відповідальність за порушення певних принципів і норм.

Військова доктрина України наголошує: „Україна будує свої відносини з іншими державами на основі принципів рівноправності, взаємоповаги, невтручання у внутрішні справи та інших загальних принципів і норм міжнародного права, зафіксованих, зокрема, у статтях ООН та документах Ради з безпеки і співробітництва в Європі”.

3. Правила для солдата

1. Будь дисциплінованим солдатом. Пам’ятай, що порушення правил війни дискредитує і державу, і армію, і солдата.
2. Вести бойові дії дозволяється тільки проти військовослужбовців противника, нападати тільки на військові об’єкти.
3. Не спричиняй більших руйнувань, ніж це потрібно для виконання бойового завдання.
4. Не воюй з противником, який вийшов зі строю або здається. Роззброй його та передай своєму командиру.
5. Підбирай поранених і хворих, надавай їм допомогу незалежно від того, на чиєму боці вони воювали.
6. Поводься гуманно зі всіма цивільними особами та із захопленим противником. Не застосовуй тортур фізичного та технічного характеру.
7. Утримуйся від будь-яких актів помсти.
8. Стався з повагою до осіб і об’єктів з емблемою Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, з білим прапором і з емблемами, якими позначені культурні цінності.(Дивись додаток № 2 )
9. Поважай власність іншої людини. Грабувати забороняється.
10. Намагайся перешкоджати порушенню цих правил. Про всі порушення доповідай командиру.
11. Порушення прав людини караються.
12. Ти захисник демократії і повинен поважати права людини.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Запитання до учнів.

1. Розкрити поняття: „миротворчі Сили”

2. Що таке Міжнародне гуманітарне право?

3. Які ви знаєте правила для солдата згідно вимог гуманітарного права?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.А.

УРОК № _67__.

ВОЗВ Тема.1-4. Основні напрямки військово-професійної орієнтації учнів.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Вивчити основні права, свободи та пільги військово службовців, соціальні гарантії членів сімей військовослужбов ців, історично-політичні умови формування Збройних Сил України.

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

План уроку

1. Напрямки будівництва збройних сил України в сучасних умовах

2. Підготовка і проведення призову громадян України на строкову військову службу

3. Військово-професійна орієнтація учнів.

4. Військово – навчальні заклади україни

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1. НАПРЯМКИ БУДІВНИЦТВА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ.

Розглянемо основні напрямки будівництва ЗС України в сучасних умовах.

1. Робота та удосконалення законодавчої і нормативно – правової бази з питань оборони та воєнного будівництва в контексті нової Конституції Укаїни та Воєнної доктрини України з метою визначення правових основ діяльності органів державної влади і управління щодо забезпечення оборони, завдань та основних принципів будівництва ЗСУ, визначення їх оптимальної структури та чисельності з використанням наукових методів, а також враховуючи воєнно – політичні умови, які склалися в державі.

2. Визначення складу та співвідношення між видами ЗС, родами військ та спеціалістами військ. Враховуючи без’ядерний статус України, приоритетного розвитку мають набути Сухопутні війська, які складають основу ЗС.

Розробка принципів застосування ЗС та їх видів, за наявності реальної загрози, яка може виникнути для України в окремих напрямках чи в деяких регіонах у вигляді воєнних конфліктів різної ефективності, що можуть перерости в локальну чи регіональну війну.

Створення системи управління оперативної та стратегічної ланок. Розділ функцій між Міністерством оборони та Генеральним штабом ЗСУ.

3. Оснащення ЗС сучасними зразками озброєння та воєнної техніки спочатку шляхом модернізації та збереження, а потім виробляючи її на власній промисловій базі та застосовуючи окремі зразки за кордоном.

Визначення порядку комплектування ЗС, організація проходження військової служби, навчання і підготовка офіцерських кадрів. Приведення військової освіти відповідно до потреб ЗС.

4. Розквартирування військ відповідно до їх оперативного призначення. Підтримання в експлуатаційному стані казарменого, житлового фондів та інших об’єктів, які розташовані на територіях воєнних містечок. Організація та створення нормальних умов для діяльності особового складу. Ефективний контроль за витратами матеріально – технічних засобів.

5. Збереження резервів та мобілізаційних запасів, утримання їх в оптимально необхідній кількості.

Підтримання боєготовності військ (сил) відповідно до поставлених задач, забезпечення постійної бойової готовності з’єднань та частин, призначених для охорони державних кордонів і забезпечення оперативного розгортання військ (сил) на загрожуючи напрямках.

6. Організація та проведення оперативної, бойової та морально – психологічної підготовки особового складу та військових формувань. Впровадження в практику ділових форм та методів виховної роботи з метою підтримання військової дисципліни у такому стані, що забезпечить виконання завдань, які поставлені перед ЗС як у мирний так і у воєнний час.

Військово – патріотичне виховання населення, підвищення престижу військової служби. Реформування системи військових комісаріатів.

7. Гарантоване державне соціально – правове забезпечення військовослужбовців та їх сімей. Розробка та прийняття державної програми забезпечення військовослужбовців житлом.

Надзвичайно важливе місце в будівництві ЗСУ посідає система підготовки офіцерських кадрів. Саму у військових навчальних закладах створюють той фундамент, на якому розбудовуються наші ЗС.

2.. ПІДГОТОВКА І ПРОВЕДЕННЯ ПРИЗОВУ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ НА СТРОКОВУ ВІЙСЬКОВУ СЛУЖБУ.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Комплектування військової частини, кораблів, установ, військово – навчальних закладів підприємств та організацій ЗСУ. Служби безпеки України, прикордонних військ України, Цивільної оборони України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України (далі ЗСУ та інші військові формування), військовослужбовцями строкової служби провадиться шляхом призову на строкову службу громадян строкового віку.

Все молоде поповнення, призване на строкову військову службу, повинно бути розподілене за видами ЗСУ, іншими військовими формуваннями, родами військ, з’єднаннями, частинами, кораблями та за посадами з урахуванням їх моральних, психологічних якостей, стану здоров’я, фізичного розвитку, загальноосвітньої підготовки, а також з урахуванням потреби у військово навчених резервах в запасі ЗСУ та ін. військових формувань.

Військові комісаріати несуть відповідальність за забезпечення своєчасного проведення призову громадян на строкову військову службу та організовану відправку їх у війська.

ПРИПИСКА ГРОМАДЯН ДО ПРИЗОВНИХ ДІЛЬНИЦЬ

Приписка громадян до призовних дільниць проводиться відповідно до Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” вимог цього положення і директив начальника Генерального штабу ЗСУ.

Для проведення приписки громадян у районах (містах) утворюються призовні дільниці. Приписка громадян до призовних дільниць проводиться з метою взяття на облік, визначення їх кількості , ступеня придатності до військової служби, встановлення загально – освітнього рівня, здобутої спеціальності і рівня фізичної підготовки.

До призовних дільниць щороку протягом січня – березня приписуються громадяни, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Приписка проводиться районними військовими комісаріатами за місцем проживання.

Приписці до призовних дільниць підлягають усі юнаки, як постійно чи тимчасово проживають на території району (міста), крім осіб, котрі відбувають покарання за судовим вироком за місцем позбавлення волі, іноземних громадян та осіб без громадянства.

Для проведення приписки громадян до призовних дільниць у районах (містах) утворюються відповідні комісії в складі: голова комісії – районний військовий комісар; члени комісії – начальник групи професійного психологічного відбору відповідного військового комісаріату; лікарі: хірург, терапевт, невропатолог, психіатр, окуліст, отоларинголог і стоматолог, а також секретар комісії з числа медсестер. При необхідності для медичного огляду громадян, які підлягають приписці до призовних дільниць, можуть залучатися інші лікарі – спеціалісти.

Оповіщення громадян про їх явку на приписку проводиться наказом районних військових комісаріатів. Накази щорічно видаються не пізніше 25 грудня. Конкретні строки явки громадян до призовних дільниць для проходження приписки установлюються військовими комісаріатами у повістках, вручення яких громадянам проводиться через житлово – експлуатаційні організації, домовласників, органи місцевого самоврядування, відділи кадрів підприємств всіх форм власності, установ, організацій та навчальних закладів не пізніше 5 діб до призначеного строку явки на приписку.

Наказ військового комісаріату розсилається до підприємств організацій та навчальних закладів. Населення також інформується про проведення приписку через засоби масової інформації.

В необхідних випадках повістки можуть вручатися громадянам безпосередньо за їх домашніми адресами.

Всі громадяни, які викликаються районними військовими комісаріатами для проходження приписки, зобов’язані прибути на призовні дільниці в строки вказані у наказах районних військових комісаріатів та в повістках, маючи при собі документи, зазначені в повістці.

Поважними причинами неприбуття до призовних дільниць на приписку у строки, встановлені районними військовими комісаріатами визначаються:

- хвороба громадянина, яка позбавила його можливості особисто прибути на призовний пункт;

- смерть або тяжка хвороба близького родича;

- перешкода стихійного характеру або інші обставини, що позбавили громадянина можливості особисто прибути у вказаний пункт і строк.

Причини не прибуття мають бути підтверджені відповідними документами.

ВІЙСЬКОВИЙ ОБЛІК ПРИЗОВНИКІВ

Військовий облік призовників проводиться за місцем їх постійного чи тимчасового проживання.

Після прибуття на нове місце постійного чи тимчасового проживання на строк більше ніж півтора місяця, а у службові відрядження, на навчання, у відпустку або на лікування на строк більше трьох місяців призовники повинні стати на військовий облік у триденний строк.

В разі зміни місця проживання на строк більше півтора місяця, вибуття у службові відрядження, на навчання у відпустку або на лікування на строк більше трьох місяців призовники повинні знятися з військового обліку за місцем проживання

Для зняття з військового обліку призовник зобов’язаний особисто з’явитися у районний військовий комісаріат і подати письмову заяву з повідомленням причин зняття з військового обліку і точної адреси нового місця проживання.

З військового обліку призовників знімаються також особи:

- призвані на строкову військову службу;

- зараховані у військові – навчальні заклади;

- зарахованих рішенням призовних комісій на облік військовозобов’язаних;

- визнані призовними комісіями непридатними до військової служби із зняттям з військового обліку;

- які отримали військове звання офіцерів запасу після проходження військової підготовки в цивільних навчальних закладах і складання установлених екзаменів;

- взяті на спеціальний облік Міністерства внутрішніх справ України у зв’язку з призначенням на посади рядового або начальницького складу органів внутрішніх справ чи зарахуванням курсантами і слухачами вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України;

- засуджені до позбавлення волі;

- які вибули на постійне місце проживання за межі України;

- померлі.

Зміна місця військового обліку призовниками, які досягли 18-ти річного віку і старших, допускається до опублікування Указу Президента України про черговий призов. Після цього вона можлива тільки в окремих випадках за умови подання до військових комісаріатів документів, які б стверджували що призовник:

переведений на роботу в іншу місцевість;

переїхав на нове місце проживання;

прийнятий до навчального закладу і вибуває для проходження освіти або закінчив навчальний заклад і направляється на роботу.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРИЗОВУ

Відповідно до Закону України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” відстрочка від призову на строкову військову службу надається громадянам рішенням призовної комісії за сімейними обставинами, за станом здоров’я, для продовження навчання, у зв’язку з депутатською діяльністю та іншими обставинами.

Відстрочка від призову за сімейними обставинами надається призовникам, які мають:

а) непрацездатних батька й матір чи одинокого непрацездатного батька або одиноку непрацездатну матір, якщо не мають інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до законодавства їх утримувати, не залежно від того, проживають вони разом з батьками чи ні. Непрацездатність батьків визначається в порядку, передбаченому чинним законодавством;

б) братів і сестер віком до 18 років, якщо вони не парцюють, якщо вони не залежно від віку є інвалідами І чи ІІ групи, у разі відсутності інших осіб, які могли б взяти їх на утримання.

Відстрочка від призову за сімейними обставинами надається також призовникам, які мають на своєму утриманні:

Дитину віком до трьох років або старше трьох років, яка виховується без матері;

Двох і більше дітей;

Дитину інваліда;

Непрацездатних осіб, у яких призовник перебуває на утриманні у зв’язку зі смертю батьків, їх тривалою хворобою або з інших поважних причин протягом п’яти років.

Відстрочка від призову надається призовникам на час здійснення опіки над інвалідом І чи ІІ групи, які мають порушення черепно – мозкового кровообігу, травми хребта і прикуті до ліжка.

У разі наявності в сім’ї тільки двох синів, відстрочка від призову строком до з-х років надається тому призовникові, брат якого проходить строкову службу.

У тому разі, коли призову підлягають два сини одночасно, от строчка надається одному з них за бажанням і пропозицією батьків.

Відстрочка від призову надається тільки в тому випадку, якщо достовірно встановлено що на його утриманні перебувають особи, вказані в пункті 2 статті 17 Закону України “Про загальний військовий обв’язок і військову службу”.

Рішення про відстрочку від призову на строкову військову службу за сімейними обставинами районною призовною комісією приймається при першому проходженні призовниками призовної комісії.

Відстрочка від призову за станом здоров’я надається на строк до одного року призовникам, які визнані під час медичного огляду тимчасово на придатними до військової служби.

Відстрочка від призову для продовження навчання надається призовникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх та професійних навчально – виховних закладах – до одержання повної загальної середньої освіти, але не старше 21-річного віку, а студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з відривом від виробництва (крім коледжів, технікумів і училищ, що о них прирівнюються), - до їх закінчення.

Відстрочка від призову надається випускникам професійних навчально – виховних і вищих навчальних закладів на весь час роботи в сільській місцевості за отриманою спеціальністю.

Рішення про відстрочку від призову на строкову військову службу для продовження навчання приймається при першому проходженні призовником районної призовної комісії на підставі довідки, яка видається призовником навчальним закладом.

Відстрочка від призову також надається:

- призовника, які переселилися із районів лиха, не більше як на два роки з моменту переселення, за рішенням Кабінету Міністрів України;

- у разі ведення призовниками самостійного або спільног з батьками (фермерського) господарства, але не більше як на три роки з моменту одержання землі;

- інших випадках, не непередбачених Законом України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, - згідно з рішенням призовної комісії Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та севастопольської міських призовних комісій – за поданням районних (міських) призовних комісій, якщо ці рішення не суперечать чинному законодавству;

- призовники, яким надана відстрочка, зобов’язані щорічно до першого жовтня подавати у військові комісаріати документи, що підтверджують їх право на відстрочку.

ВІДПРАВКА ПРИЗВАНИХ У ВІЙСЬКОВІ ЧАСТИНИ

Відправка призваних у військові частини проводиться тільки з обласних збірних пунктів.

Прибуття призваних в районні військові комісаріати для відправки у військові частини призначається з розрахунку їх прибуття на обласні збірні пункти не пізніше ніж за 1-2 доби до відправки військових ешелонів (команд).

3. Військово-професійна орієнтація учнів.

У ході будівництва реформування і розвитку Збройних Сил України та інших військових формувань особлива увага надається питанням підготовки військових кадрів. Військові кадри – це основа боєздатності військової організації держави.

Система військової освіти розрахована на створення єдиної системи освіти з урахуванням інтересів усіх військових формувань України та визначення переліку спеціальностей, за якими необхідно готувати військових фахівців. Вона містить такі складові:

- початкова військова підготовка молоді;

- професійна військова підготовка;

- вища освіта військових фахівців (тактичного, оперативно-тактичного, оперативно-стратегічного рівня);

- підготовка офіцерів запасу;

В Україні створено вищі навчальні заклади для підготовки спеціалістів для Збройних Сил України, Прикордонних військ, Служби безпеки України,

Міністерства внутрішніх справ та інші.

Українська держава забезпечує молоді можливість здобуття військової освіти у військових академіях, університетах, інститутах, на військових факультетах, відділеннях та кафедрах військової підготовки цивільних навчальних закладів, на курсах підготовки і перепідготовки офіцерів

Навчання курсантів (слухачів) організовується в військових навчальних закладах. Кожний юнак, який має середню освіту, а також солдат, сержант і матрос із середньою освітою після визначеного строку служби може вступити до військового навчального закладу за власним вибором. Обираючи вищий військовий навчальний заклад, слід уважно проаналізувати свої нахили, інтереси, здібності, стан здоров’я, порадитися з старшими, з військовиками. Кожна військова професія ставить перед юнаком певні специфічні вимоги до його здоров’я, до психічного (вольового, інтелектуального), фізичного розвитку. Ті, хто бажає вступити до вищого військового навчального закладу, в період з 1 лютого до 1 травня подають у районний (сільський) військовий комісаріат заяву. Для всебічної оцінки випускників приймальна комісія навчального закладу проводить вступні іспити у два тури, з 1 по 25 липня. Враховуються результати письмового тестування із загальноосвітніх (шкільних) дисциплін, які є профілюючими в цьому військовому навчальному закладі, індивідуальні психологічні та фізичні якості юнака, стан здоров’я та ін. Абітурієнт, який пройшов за конкурсом, зараховується на перший курс військового навчального закладу, із цього моменту розпочинається його служба в Збройних Силах України чи в інших військових формуваннях України.

Усі випускники вищих військових навчальних закладів отримують диплом загальнодержавного зразка, який дає їм право після звільнення з військової служби працювати за цивільними спеціальностями.

У державі розгорнута також система по підготовці офіцерів для служби в Збройних Силах України та в запасі при кафедрах військової підготовки в цивільних навчальних закладах.

Офіцери, які мають вищу освіту та досвід служби у військах, можуть продовжити свою військову освіту у національних академіях України за визначеною спрямованістю.

4. Військово – навчальні заклади України.

Академія ЗС України готує офіцерів оперативно – стратегічного рівня для видів та родів військ, а також офіцерів оперативно – стратегічного рівня зі спеціальностей: мотострільці, танкісти, фахівці військової розвідки, ракетних військ та артилерії, тилу.

Київський військовий гуманітарний інститут Академії ЗС України готує офіцерів з виховної роботи, військової соціальної та прикладної соціології, журналістів. При ньому функціонує докторантура та аспіратора зі вказаних спеціальностей.

Київський військових інститут управління та зв’язку готує офіцерів зв’язку, військ ППО, автоматизованих систем управління.

Харківський (Політехнічний ) Інститут танкових військ готує офіцерів танкових, автомобільних військ та військової розвідки.

Харківський університет Повітряних Сил готує офіцерів протиповітряної оборони, військ РХБ захисту, радіоелектронної боротьби, автоматизованих систем управління, метеорологів, економістів, льотчиків, штурманів, офіцерів управління повітряним рухом і наземного радіотехнічного забезпечення польотів авіації авіаційних інженерів, техніків і фахівців авіаційного тилу..

Львівський інститут Сухопутних військ готує офіцерів мотострілкових, аеромобільних військ, тилу, фахівців РАО.

Севастопольський Військово – Морський інститут готує офіцерів Військово – Морських Сил України.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Запитання до учнів.

1. Перерахуйте складові частини системи військової освіти.

2. Розкрийте порядок вступу до вищих військових навчальних закладів України.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.А.

УРОК № 68__.

ВОЗВ Тема.1-5 Основні історичні етапи розвитку українського війська та військо княжої доби.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Вивчити основні історичні етапи розвитку українського війська та військо княжої доби, військову організацію слов’ян.

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

План уроку

1.Основні історичні етапи розвитку українського війська та військо княжої доби

2. Військова організація слов’ян

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1.Основні історичні етапи розвитку українського війська та військо княжої доби

Невід’ємною складовою частиною загальної історії нашої держави є історія українського війська, яка тісно пов’язана з військовою наукою, є історичною базою її розвитку. Безпосереднє розкриття проблем історії українського війська розглядає військова історія. Військова історія вивчає історію війська та історію воєн. Вона досліджує розвиток організації війська і методів його дій (їх інакше називають військовим мистецтвом), та військові кампанії і збройні сутички(Додаток №3).

Етапи розвитку українського війська:

1. Слов’янське військо – ( ІІІ – ІХ ст. н.е.)

2. Українське військо періоду княжої доби – ( Х – ХІV ст.)

3. Українське військо періоду козацтва. – ( ХV – ХVІІІ ст.)

4.Українські військові формування під час першої світової війни. ( 1914 – 1918 рр.)

5. Збройні Сили Української Народної Республіки – (1917 –1922 р.р.)

6. Збройні Сили другої світової війни – (1939-1945 рр.)

7. Збройні Сили незалежної України.

2. Військова організація слов’ян

формувалася починаючи з перших століть нашої ери і до виникнення Київської Русі, з’являється. Наші предки, слов’яни, ввійшли в історію, як плем’я воїнів – ратиборців. В основі військової організації слов’ян лежав поділ на роди й племена. Сам рід дбав про зброю, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Члени роду в разі війни складали відділи під командуванням найстаршого в роді або обраного старости (воєводи), який підтримував в війську необхідну дисципліну. Називалось слов’янське військо „вої”. Керував воями в бою воєвода. Всі важливі військові справи ведення війни чи укладення миру вирішувалися на віче – (зборах) громади.

Родоплемінна організація сприяла згуртованості воїнів в бою. У давніх слов‘ян не було якогось певного бойового порядку. В бою часто застосовували засідки, обходи, охоплення та інші військові хитрощі.

Різноманітним було озброєння воїнів: списи ( по два – три у кожного), сокира, лук, який був відомий для них здавна, праща. У ближньому бою використовували меч та ніж. Для захисту використовували дерев’яні щити та кольчугу (мал.1)

В IX-X ст. на розвиток слов’янського війська значний вплив мали варяги, яких на Заході ще називали вікінгами – войовниками. За їх зразком вибудовувалась військова система того часу.

Ядром війська була дружина – особиста гвардія князя відіграла важливу роль в походах князів Олега та Ігоря на Чорне море, в далеких походах на Каспії й Закавказзі, в славетній болгарській компанії князя Святослава, у військових баталіях князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

В війську впроваджувалося більш вдосконалене озброєння та спорядження - довгий щит, сокиру. Суттєві зміни відбулися і в тактиці військ. Військо шикувалось до бою організованими підрозділами, „лавою”.

Дружина присягала на вірність князю, підтримувала його й дотримувалась вірності присязі.

Вже з ХІ ст. збройні сили нашої держави починають комплектуватись з місцевого населення.

Збройні сили почали служити потребам суспільства: охороняли торгівлю, протидіяли експансії сусідніх народів тощо.

Коли держава за часів Володимира Великого і Ярослава Мудрого сконсолідувалася, утворивши могутню державу Київську Русь з міцними кордонами, наше військо на кілька століть набрало постійних організаційних форм.

На чолі війська стояв князь, який спирався на постійну військову дружину. Дружина поділялась на старшу і молодшу. Старша дружина складалась з княжих мужів – бояр. Молодша дружина виконувала роль особистої охорони князя (мал. 3).

Легкоозброєну частину війська складали вої,- ополчення міст та сіл. Для великих походів залучались союзники і найманці, як правило, степові орди половців і печенігів. Народне ополчення не мало постійної військової організації, а збиралися лише для самооборони, коли нападав ворог. Згодом князі почали брати воїв у походи. Військо поділялося на полки (по 100 – 200 чоловік), які мали назву від іменем князів чи земель. Полк поділявся на менші частини – сотні на чолі з сотником.

В разі небезпеки князь був зобов’язаний видавати ополченню зброю і коней.

Кожен полк мав свій стяг, сурми й бубни. Стяговик беріг стяг. Знак до бою вишикуваному війську подавали піднесеним угору стягом.

За княжої доби з’являються роди війська: піхота, кіннота, флот, а також відділи інженерного забезпечення, які займалися фортифікаційним обладнанням бойових позицій та підготовкою шляхів для більш успішного ведення бойових дій.

Зброя поділялась на захисну та наступальну.

Захисна зброя – броня (кольчуга), шолом і щит - використовувалась для захисту тіла в бою. Наступальна – спис, меч, шабля, сокира і лук зі стрілами – для ураження противника в бою. Списи були зброєю і піхоти, і кінноти. Вони мали різну назву (сулиця, рогатина) і були різної довжини (від 1,5 до 2,5 м). На кінці списа було залізне вістря у вигляді видовженого листка (мал. 4).

Залежно від озброєння, українське військо поділялося на оружників та стрільців. Оружники озброювались, мечем, списом, сокирою, використовували панцир (кольчуга), шолом щит. З них складалась важкоозброєна піхота та кіннота. Стрільці або лучники були озброєні луками та стрілами і становили легкоозброєну піхоту та кінноту. До кінця ХІ ст. військо було в основному пішим. Головною ударною силою була важкоозброєна піхота. Кінноту вперше використали князі Олег та Ігор у Х ст. у походах на Візантію, на греків. Кіннота поділялась на важку (воїни в обладунках і шоломах, зі списами, мечами і щитами) і легку (стрільці з луками). Перед боєм, на поданий бубнами і сурмами знак, князь шикував полки у визначений бойовий порядок.

мал. 4 Озброєння княжого війська:

1 – меч; 2 – наконечники метальних списів - сулиць; 3 – наконечники стріл;

4 – бойові сокири; 5 - булава; 6 – палиця; 7 – щит і меч; 8 – бойовий лук; 9 – шолом дружиника.

Найчастіше військо під час ведення бойових дій поділялося на три частини: середню, що звалася чоло і два бічні крила, праве й ліве. У цей загальний бойовий лад шикувалися різні роди військ: важкоозброєна та легкоозброєна піхота і кіннота. 

Бій з ворогом починав князь, першим кидаючи спис. Князь завжди знаходився на передовій і вирішальній ділянці бою. Серед бою військо орієнтувалося за прапорами. Стяг, піднятий догори, означав, що полк тримається добре. Коли ж стяг хилився або падав, це був знак поразки. Із часом піхота поступилася місцем кінноті. Після того, як кіннота здобувала головну перемогу, піхота розбивала залишки ворога, захоплювала бранців у полон, забирала здобич, зброю.

У княжу добу набуває більшого розвитку й військовий флот. Військові човни (лодія, суд, насад, струг, павозок) приводилися в рух веслами або вітрилом. Вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїнів. Флот застосовували для військових походів, як по морю, так і по річках. Річковий флот захищав Київ на Дніпрі, Чернігів на Десні тощо.

мал. 6 Військовий човен XI-XIV ст.

У війську княжих часів ніяких спеціальних тренувань та маневрів не проводилося. Кожен воїн готувався до свого фаху сам а вдосконалював свою військову майстерність під час бою. Дітей же змалечку в сім’ї знайомили зі звичаями народу, виховували почуття вірності князю і громаді, поваги до полеглих у бою. Підлітки та юнаки повинні були знати всі види зброї, різні способи боротьби, лицарські вправи (кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні, веслувати, боротися в рукопашному бою тощо). Після такої підготовки юнаків брали у бойові походи.

Починаючи з князя Володимира, при монастирях для вищої знаті створювалися школи, де, крім загальноосвітньої підготовки, учні отримували і повну військову.

Військо княжих часів, яке існувало багато століть, підтримувало силу і могутність держави, захищало її кордони. У безупинних війнах, походах та боях утворилася еліта українського війська – лицарство, до якого ввійшли славні полководці: князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Данило Галицький та багато інших.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Питання для закріплення знань:

1. Перерахуйте озброєння княжого війська.

2. Намалюйте схему:

- військової організації княжого війська

- бойовий лад княжого війська.

3. Як називалися військові човни?

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.А.

УРОК № 69___.

ВОЗВ Тема.1-6. Основні історичні етапи розвитку українського війська. Українське військо періоду козаччини. Запорізька Січ. Бойова діяльність військових формувань у складі Російської імперії після скасування козаччини.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Вивчити основні історичні етапи розвитку українського війська періоду козаччини.

Бойова діяльність військових формувань у складі Російської імперії після скасування козаччини.

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

План уроку

1. Українське військо періоду козаччини

2. Військова організація запорізького війська

3. Тактика дій козацького війська.

4. Бойова діяльність військових формувань у складі Російської імперії після скасування козаччини.

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1. Українське військо періоду козаччини

Могутність війська княжих часів була зумовлена в першу чергу його зв’язком з державою.

Татарська навала ХІІІ – ХІV ст. призвела до занепаду української держави і її війська. Землі України попали під литовські, польські, угорські, молдавські прапори. ХV – ХVІІІ століття в історії України – це період козацтва. З появою козаків починається нова доба в історії українського війська. Спочатку козаки не були організованим військом.

Боротьба козаків із татарами принесла Україні велику славу. У кінці ХVІ століття починаються спроби польського уряду взяти козацтво під свій контроль і, прийнявши частину його на державну службу, залучити до оборони південного кордону польської держави.

У 1578 році польський король Стефан Баторій приймає на службу козацький відділ із 500 чоловік для охорони своїх кордонів. Усі козаки були

записані у реєстр. Заведений таким чином реєстр дав початок реєстровому козацтву, що отримувало платню, одяг і зброю . Реєстрові козаки проживали у містах, а також козацьких поселеннях, які будувалися вздовж кордону. Реєстрових козаків ще називали городовими.

На зразок реєстрового козацтва почала реорганізовуватись решта козацького війська. Чіткої організації реєстровому війську надав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (р.н. невідомий –1622), який за десять років гетьманування систематично проводив реформи з реорганізації війська. У війську заведено військове навчання та впроваджена сувора військова дисципліна.

З другої половини ХVІІ століття Гетьманщина і Запоріжжя розділяються і починають створювати окремі територіальні і військові організації.

2. Військова організація запорізького війська

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою Козацької держави, мав повну адміністративну владу, брав участь у законодавчих та судових справах. Якщо гетьман з тих чи інших причин не брав участі у походах або війнах, то з генеральної старшини призначався наказний гетьман.

Функції штабу при гетьманові виконувала військова генеральна старшина, до якої належали генеральні – обозний; два судді; підскарбій; писар; два осавули; хорунжий і бунчужний.

Військо поділялося на полки на чолі з полковником. Кожний полк (500 – 5000 чол.) поділявся на сотні на чолі з сотником (100 – 400 чол.) Сотня у свою чергу поділялася на курені (50 чол.), яким командував курінний отаман

На Січі військом керував кошовий отаман, при якому знаходився старшинський уряд (суддя, осавул, писар). Запорозька Січ у ХУІІІ столітті поділялася на 38 куренів – якими керували курінні отамани, та 8-10 паланок – на чолі яких стояв полковник, осавул і писар.

Козаки офіційно титулували один одного “товаришем”, а гурт козаків – “товариством”.

На Січі новий козак (джура), перш ніж набути повноправні права в товаристві, три роки повинен був навчатися військової справі. І тільки після випробування ставав повноправним членом козацького товариства.

У ХІV столітті на території Європи починається нова епоха у розвитку військового мистецтва яка пов’язана з поширенням пороху і створенні більш якісної вогнепальної зброї. Йдучи в ногу з часом козацьке народне військо озброюються великою кількістю рушниць простої роботи (самопалами). В ХVІ столітті з’являються пістолі – якими в основному була озброєна козацька старшина та вершники.

До озброєння козака належали: рушниця (самопал, піщаль, мушкет, яничарка, фузія), пістоль, шабля; короткий спис (рогатина) і лук зі стрілами. (мал. 7)

мал. 7 Озброєння козака: 1 – козацька шабля; 2 – кремнієво-набійна рушниця із замком «русского дела»; 3 - булава; 4 – пістолет з кремнійовим замком; 5 – кремнійово-набійний замок, початок XVII в.; 6 – рукоять шаблі; 7 - порохівниця; 8 – пірнач – знак влади полковника козацького війська.

У першій половині ХVІІ століття запорозьке козацтво піднялося до рівня розвитку кращих європейських армій. Козаки відзначалися розумом, хитрістю, умінням виграти у противника бій, раптово на нього напасти, несподівано заманити у пастку. Вони вражали ворогів великою відвагою, дивовижною витривалістю і здатністю стояти на смерть.

3. Тактика дій козацького війська

У поході полки й сотні йшли з своїми обозами, та артилерією (на п’ять - десять козаків був один віз). На ворожій території перед військом йшли розвідники. Коли військо залишалося в одному місці на довгий час, то будувались намети або курені та створювалася ціла система маяків-гляд з відповідною сигналізацією (вогневою, руховою). Козаки вміло вели розвідку навіть у стані ворога, цим займалися пластуни та розвідники, що переодягались купцями.

У поході військо йшло між рядами возів, що в разі небезпеки замикалися у щільну фортецю. Бій починала кіннота, яка наступала на ворога лавою, тобто, шикуючись півколом, атакуючи таким чином противника з флангів та фронту одночасно.

Спершу вона стріляла по ворогу з луків, пістолів, рушниць, а потім зблизька вела бій списами і шаблями.

Особливо відзначалася у військовій майстерності піхота, яка була головним родом козацького війська і вважалася найкращою в Європі. Під час бою кінноти, піхота непомітно виходила з табору і якнайближче підповзала до ворога, копала шанці і вела рушничний вогонь. Піхота застосовувала особливу тактику. Шикувалася в три шеренги: перша шеренга - стріляла, друга – подавала рушниці, а третя їх заряджала, що давало можливість вести безперервний вогонь по противнику Козацька артилерія у бою мала другорядне значення. Гарматою, як правило, розпочинали бій. Під час бою артилерія застосовувалася рідко.

Козацький флот найбільшого розвитку набув у 1620–1630 рр. за часів гетьманування Петра Конашевича – Сагайдачного. Козацькі кораблі називалися чайками, які приводилися в рух веслами та вітрилами. Човни були 20 м довжиною, 3–4 м шириною, 2,5 м глибиною. Швидкість чайки досягала 15 км/год.

Човен вміщував 50–70 козаків, кожен з них був озброєний шаблею й двома рушницями. Крім цього на човні знаходилися 4 – 6 легких гармат

(мал. 8).

Відкритий бій на морі великими силами козаки намагалися не починати, а підстерігали ворожі кораблі поодинці, в основному вночі, й нападали на них. У бою з турецькими галерами половина козаків човна вела рушничний вогонь, а друга половина набивала рушниці. Бій закінчували, захоплюючи ворожі кораблі, які потім затоплювали.

На початку ХVІІ ст. для підлітків і юнаків при церквах почали створюватися січові та козацькі школи.

Стати козаком у ті часи мріяв кожний юнак. Батьки самі хотіли віддати своїх дітей на навчання до козаків. Школи стали осередком військового, фізичного вдосконалення, сприяли духовному і культурному розвитку. Чіткого терміну навчання у цих школах не було встановлено; воно тривало від 10 до 18 років. Дітей навчали веслувати і керувати човном, плавати на воді і під водою, їздити верхи, володіти шаблею, стріляти з вогнепальної зброї, долати перешкоди. Молодь на свята брала участь у різних змаганнях на силу, спритність, точність, витривалість, швидкість. Прекрасний образ козака патріота ми вбачаємо у видатному гетьмані і талановитому полководці Богдані Хмельницькому (27.12.1595 – 27.07.1657).

Становлення Богдана Хмельницького, як полководця, започаткувалося змолоду часи служби у реєстровому козацтві більше 20 років та його участі у військових походах.

Свого розвитку талант полководця набуває в ході військових походів під час національно-визвольної війни українського народу 1648 – 1654 років проти польської шляхти. У способах ведення війни не признавав ніяких вагань, ні пересудів, кожний шлях, що вів до перемоги, був для нього однаково приємлимий. Уже в перших битвах 1648 року під Жовтими Водами та Корсунем Б.Хмельницький виявляє уміле та завчасне планування операцій і ведення оперативної та тактичної розвідки і доцільне використання місцевості; вміння знайти союзників у тому числі й серед противників; врахування морально-психологічного фактору своїх військ, військ союзників (татар) та противника.

Полтавська катастрофа поклала крах незалежності України від Росії. Цар Петро І після Мазепиної “зради” усіма способами старався знищити українське військо. Цю традицію продовжила його послідовниця Катерина ІІ. У 1775 році Катерина ІІ знищує Запорізьку Січ.

4.Бойова діяльність військових формувань у складі Російської імперії після скасування козаччини.

Питання про повернення козацтва у російській державі виникло під час російсько – турецької війни (1787 – 1791 рр.). Князь Г.О. Потьомкін, який так багато зробив для знищення Запорозької Січі, вдало використовує запорізьких козаків у війні з Туреччиною (1787 – 1791 рр.). У 1783 році створюється при російському війську полк вірних козаків, який згідно з наказом від 22 січня 1789 року отримав назву “Військо вірних козаків”. Військо очолила колишня запорізька старшина (Сидір Білий, Захар Чепіга, Антон Головатий), якій вручили конфісковані у 1775 році клейноди Запорозької Січі, військові прапори “За віру та вірність”. Так було створене Чорноморське козацьке військо (1787–1792 ), яке було більш боєздатною частиною військ О.В. Суворова і брало участь у різних бойових діях.

Надзвичайне військове мистецтво, як на морі так і на суші, хоробрість та відвагу, козаки проявили у боях з турками при взяті Очакова. Особливо відзначились козаки при взятті турецької фортеці на о. Березань. Незважаючи на шалений вогонь з турецьких кораблів, козаки сміливо накидалися на них, брали на абордаж. Фортеця була захоплена внаслідок умілих дій А. Головатого, який керував козацьким флотом. Зразки хоробрості козаки проявили при взяті міст Бендер і Хаджібея (тепер м. Одеса).

За подвиги козаків у 1788 році, військо отримало назву „Чорноморське”.

За участю козаків війська О.В. Суворова оволоділи м. Кілія, замком Тульча і фортецею Ісака. При взятті Ізмаїлу піхотні полки козаків (біля 6 тис. чоловік) одними з перших увірвалися в місто. Після взяття військами О.Суворова Очакова і Ізмаїла Туреччина остаточно втратила надію на повернення Криму.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Питання для закріплення знань:

1. В якому році з’явилася перша січ і хто її засновник?

2. Яке озброєння мав козак?

3.Які козацькі військові формування з’явилися у XVIII –XIX ст.. після скасування Гетьманщини та Запорозької Січі.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.А.

УРОК № _70__.

ВОЗВ Тема.1-7. Основні історичні етапи розвитку українського війська. Діяльність українських військових формувань під час 1-ї світової війни. Збройні Сили Української Народної Республіки та їх роль у захисті національної державності у 1917-1921 рр.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Вивчити діяльність українських військових формувань у боротьбі за національну державність у 1917-1920 рр

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

План уроку

1. Українські Січові стрільці.

2. Збройні Сили Української Народної Республіки

3. Українська Галицька Армія

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1. Українські Січові стрільці.

Перша світова війна (1914 – 1918) стала для Європи першим жахливим свідченням сучасного ведення бойових дій. Війна набрала масового характеру. Вона виникла між двома коаліціями великих держав за переділ світу, колоній та сфер впливу. Перед першою світовою війною Україна була розділена між двома сусідніми імперіями – Російською та Австро-Угорською.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. був ознаменований новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух.

Єдиною українською національною військовою організацією на початку першої світової війни в складі австро-угорської армії був сформований із студентської та національно свідомої селянської та робітничої молоді Галичини добровільний легіон Українських Січових стрільців (УСС). Ця назва свідчила про його зв’язок з традиціями січового козацтва. Командування першим легіоном очолив Теодор Рожанковський (1875 – 1970).

У вересні 1914 року з дозволу австрійського уряду було сформовано легіон в кількості 2500 добровольців. Легіон було реорганізований на перший полк січових стрільців. Українські січові стрільці брали участь у багатьох боях проти російських військ. Особливо тяжкими були бої в 1914 –1915 р.р. в Карпатах.

У жовтні 1918 року підрозділ Українських Січових Стрільців перевели на Буковину, де їх застали листопадові події 1918 року в Західній Україні. Легіон УСС складався з піхотного полку (2 – 3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав чотири піхотні сотні (роти). Сотні складалися з чотирьох чот (взводів), чоти з чотирьох роїв (відділень) по 10 – 15 чоловік. Для підготовки поповнення легіону була створена військова школа, яка складалася з кількох сотень і мала власне господарство.

Інша частина українського населення брала участь у першій світовій війні в складі російської армії. Події першої світової війни сильно вплинули на будівництво, організацію збройних сил, розвиток військового мистецтва армій багатьох держав періоду 1920 –1939 років.

2. Збройні Сили Української Народної Республіки

Перші два десятиріччя ХХ століття стали одним з найдинамічніших в українській політичній історії: лютнева (1917) революція в Росії започаткувала процеси відродження української державності. 17 березня 1917 року у Києві створено Українську Центральну Раду, яка стала фундатором становлення української держави, на чолі з відомим політичним діячем і вченим Михайлом Грушевським (1866 – 1934).

З проголошенням УНР почалось створення національних Збройних Сил. 16 січня 1918 року Центральна Рада УНР ухвалила Закон про утворення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога. Народна міліція створювалась за територіальним принципом (по округах). В цей же час для управління військами створюється Військове Міністерство УНР та Генеральний штаб.

В січні 1918 року схвалено тимчасову форму одягу (однострій) українського війська. Військові звання у війську не встановлювалися, а запроваджувалися тільки відзнаки військових посад (ройовий, чатовий, бунчужний, півсотенний, сотник, курінний, полковник, отаман бригади, отаман дивізії, отаман корпусу). З полонених українців на території Австрії та Німеччини було створено дивізії сірожупанників та синьожупанників (мал. 9) (носили жупан відповідно сірого та синього кольору).

мал. 9 Сотник синьожупанної дивізії

У квітні 1918 року приймається рішення про реорганізацію народної міліції у регулярну українську армію. Планувалось, що вона буде складатися з 8-10 військових територіальних корпусів. Проте уряд УНР не встиг це виконати, бо 29 квітня 1918 року відбувся державний переворот, внаслідок якого до влади на Україні прийшов гетьман Павло Скоропадський, який замість УНР проголосив Українську державу. Захопивши владу, гетьман звертає серйозну увагу на формування української регулярної армії. Верховним головнокомандуючим усіма військами був гетьман, який здійснював керівництво військами через Військове Міністерство та Генеральний штаб.

Структурно військо поділялося на оперативно-територіальні об’єднання (корпуси), яких нараховувалося вісім (Волинський, Подільський, Одеський, Київський, Чернігівський, Полтавський, Харківський, Катеринославський). Кожен корпус складався з двох піхотних дивізій.

16 жовтня 1918 року гетьманським універсалом відновлено козацтво, на зразок кубанських, донських козачих організацій.

У листопаді 1918 року чисельний склад української армії без козацтва нараховувала 60 тисяч чоловік. Гетьман П. Скоропадський сформував Сердюцьку дивізію. Відновлено у Білій церкві окремий загін Січових стрільців.

Для підготовки військових кадрів розгорнулась система навчальних закладів: військова академія з трирічним терміном навчання, повітряна школа, чотири кадетські школи, дві школи старшин для піхоти і по одній для кінноти, артилерії та технічної служби. У війську затверджені військові посади і відзнаки для підстаршин, старшин і генералів.

У листопаді 1918 року гетьман Павло Скоропадський без згоди народу, проголосив Україну федеративною частиною Росії. Щоб утримати українську державність, новостворений Український національний союз на чолі В. Винниченком готує повстання проти гетьмана Павла Скоропадського. Його розпочали Січові стрільці, підтримані селянським повстанським рухом навколо Білої Церкви. 30 жовтня 1918 року на таємних зборах представників всіх політичних партій створюється новий український уряд – Директорія Української Народної Республіки. Симона Петлюру призначено головним отаманом республіканських військ. 16 листопада 1918 року почався збройний наступ Січових стрільців проти гетьмана, який закінчився поразкою гетьманських військ біля с. Мотовилівки. 14 грудня 1918 року після зречення Скоропадського від влади була відновлена Українська Народна Республіка на чолі з Директорією.

3. Українська Галицька Армія

Українська Галицька Армія була створена для боротьби проти поляків на території Західної України (1919 р.). Структурно армія поділялася на три корпуси. Загальна кількість армії нараховувала близько 60 тисяч бійців, 45 куренів піхоти, близько 40 батарей.

Авіація Галицької армії була сформована в грудні 1918 року за допомогою Української Народної Республіки. літаків. Армія мала броньовані машини та бронепоїзди, які були озброєні кулеметами і польовими гарматами.

У військових силах УНР отримали розвиток нові, ще невідомі в історії способи ведення бойових дій. На відміну від способу ведення бойових дій у перших війнах ХХ століття, де позиції займали тисячі кілометрів, переважає надзвичайна рухливість та зручне маневрування невеликими відділами на великій території. Війна велась вздовж залізничних шляхів за важливі станції та населені пункти. Перемога діставалась війську, яке мало більшу рухливість, кращу зброю та підготовлених командирів.

З вибухом революції в Росії (1917 р.) революційний рух поширюється і на українських моряків, які на Чорноморському флоті становили більш як 75 %. Через чотири місяці половина кораблів флоту підняла український національний прапор. У березні 1918 року Центральна Рада проголошує створення військового флоту УНР на Чорному та Азовському морях.

29 квітня 1918 року в день проголошення Гетьманату флот підняв український прапор. Цей день 29 квітня 1918 року вважається святом Українського військово-морського флоту.

Військово-морський флот України складався з лінійних кораблів, серед яких кораблі велетні – дредноути – “Цариця Катерина Велика” та “Воля” (мал. 10), крейсерів, гідрокрейсерів (авіаносців), міноносців, підводних човнів та сторожових катерів і морської піхоти.

мал. 10 Дредноут „Воля”

У 1921 році Українська державність втратила свою силу, а українські землі опинилася під окупацією Румунії (Буковина), Чехо-Словатчини (Закарпаття), Польщі (Галичина з Лемківщиною і Холмщиною), більшовицької Росії (Наддніпрянська Україна).

Помилкою українських урядів було нерозуміння того, що державність могла утримати лише боєздатна регулярна армія.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Питання для закріплення знань:

1. Розкрийте причини виникнення січового, стрілецького руху на Україні.
2. Намалюйте схему організаційної структури легіону Українських січових Стрільців 1917 року”.
3. Які військові формування діяли в період існування Української Народної Республіки.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.

УРОК № _71__.

ВОЗВ Тема.1-8. Основні історичні етапи розвитку українського війська. Боротьба українського народу проти фашизму та національно – визвольна боротьба на Україні під час другої світової війни.

ДГП. Діти солдати.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Розповісти про боротьбу українського народу проти фашизму та національно – визвольну боротьбу під час другої світової війни. -ДГП. Розглянути проблему «Діти солдати».

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

План уроку

1.Боротьба українського народу проти фашизму та національно – визвольна боротьба під час другої світової війни

2. Партизанська війна

3. Роль та значення Української Повстанської Армії

4. Військова служба українського народу в лавах Збройних Сил СРСР у післявоєнний період

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1.Боротьба українського народу проти фашизму та національно – визвольна боротьба під час другої світової війни

1 вересня 1939 р. нападом нацистської Німеччини на Польщу розпочалася друга світова війна. У вересні радянські війська перейшли кордон і окупували більшу частину польської території – західні українські землі.

22 червня 1941 р. німецькі війська без оголошення війни перейшли західний кордон Радянського Союзу. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Найбільша частина німецьких сил – група армій “Південь” мала захопити Україну. Саме тут відбулися такі перші крупно масштабні операції тяжкого 1941 року, як зустрічна танкова битва Луцьк – Броди - Рівне, Київська та Одеська оборонні операції. Вже в перших боях загинуло або потрапило у полон велика кількість радянських солдат. Німці зустрілись з масовим героїзмом народу у захисті своєї Вітчизни.

У перші дні війни німецькі війська захопили значну територію України. На початку липня майже вся Правобережна Україна була окупована. Стратегічне місце в планах німецького командування Україна зберігає і надалі.

Після переконливої перемоги Радянських військ у Сталінградській битві (19.11.1942 –02.02.1943 рр.), почалося визволення України. 18 грудня 1942 року було визволено перший населений пункт на українській землі – село Півнівку, Ворошиловоградської (тепер Луганської) області, так розпочалася Ворошиловоградська наступальна операція (29.01–18.02.1943). Подальше визволення Лівобережної України відбувається в ході Курської битви (5.07.1943 - 23.08.1943) та після неї.

Курська битва стала однією із вирішальних битв, яка поклала корінний перелом німецької стратегії та змінила весь хід другої світової війни. Німецька армія втративши повністю стратегічну ініціативу, перейшла до оборони, що дало можливість радянським військам здійснити стратегічний наступ на всіх ділянках фронту. Значна увага Ставка Верховного Головнокомандування була звернута на подальше визволення України.

Корсунь-Шевченківську операцію згодом назвуть “Сталінградом на Дніпрі”, “Українські Канни”, де було оточено і знищено 73 тис. німецьких солдат та офіцерів, 15 дивізіям противника (8-ми із них танковим) була нанесена відчутна поразка.

Влітку та восени 1944 року, внаслідок блискуче проведених Львівсько-Сандомирської (13.07 – 29.08.1944 ), Ясько-Кишинівської (20-29.08.1944 р.) та Карпатсько-Ужгородської (9.09 – 28.10.44 р.) операцій 28 жовтня 1944 р. було повністю визволено територію України.

У визволенні України брала участь майже половина діючої Червоної Армії.

2. Партизанська війна

На кінець 1941 року на радянсько-німецькому фронті у полоні та оточенні опинилася велика частина особового складу Червоної Армії. Тисячі з тих військовослужбовців, які не змогли пробитися за лінію фронту, почали створювати партизанські загони .

Головною метою партизанської війни було руйнування німецьких комунікацій (“рейкова”, “шляхова” війна). Дії радянських партизанських загонів в Західній Україні не знайшли такої підтримки, як у її східній і центральних частинах. Там значно більший вплив мали загони ОУН.

У 1943 році партизанський рух на території України досяг апогею і став настільки загрозливим для окупантів, що Гітлер змушений був видати

спеціальний наказ № 14 по боротьбі з партизанами.

3. Роль та значення Української Повстанської Армії

14 жовтня створюється Українська Повстанська Армія (УПА). У комплектуванні та навчанні цих підрозділів взяли участь колишні офіцери українських батальйонів “Нахтігаль” і “Роланд”, що діяли у складі вермахту. Подальшу розбудову УПА взяв на себе центральний провід ОУН (Б). Головнокомандуючим сил УПА стає член проводу ОУН (Б), український офіцер Роман Шухевич. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН, УПА швидко розрослися у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся, а пізніше і Галичини.

У цих районах УПА отримувала поповнення та проводила військову підготовку у створених військових школах. З лютого 1943 року УПА активізує свою боротьбу, як проти радянських партизан, так і проти німців. У квітні 1943 року УПА вдалося звільнити від німців багато районів Волині. Загони УПА діяли на Поділлі, Київщині та інших районах України, мали розгалужену систему своїх підпільних формувань і осередків, самооборонних кущових відділів. Прихід у Західну Україну Червоної Армії призвів до жорстоких сутичок між останньою і УПА. Вони насамперед були спрямовані проти НКВС, членів комуністичної партії й тих, хто впроваджував радянський режим на цих землях Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду величезних партизанських територій

9 травня 1945 року закінчилися війна, але боротьба з УПА набула більшого розмаху. УПА у 1945 році мала більше бійців ніж могла озброїти.

Для боротьби з УПА радянський уряд створив загони НКВС, які щоб залякати західноукраїнське населення й позбавить УПА підтримки народу, почали виселяти людей із районів розташування баз УПА. Великих людських, моральних і матеріальних втрат зазнав український народ в період післявоєнної боротьби УПА військами державної безпеки Польщі, Чехословаччини та Радянського Союзу, яка точилася аж до 1953 року.

Заради національного спасіння, миру – наші діди та прадіди в лавах Червоної Армії, Української Повстанської Армії, партизанських загонів боролися проти свого спільного ворога – гітлерівців.

4. Військова служба українського народу в лавах Збройних Сил СРСР у післявоєнний період

Після закінчення Другої Світової війни Радянський Союз у складній міжнародній обстановці, „період холодної війни”, вирішуючи проблеми відбудови і розвитку народного господарства, зміцнював обороноздатність країни.

У вересні 1943 року був відновлений Київський військовий округ, а в березні 1944 р - Одеський військовий округ. В липні 1945 року відповідно до наказу Народного комісара оборони був створений Прикарпатський військовий округ.

Період з 1954 р. по 1991р. характеризується розвитком різних видів ракетно-ядерної зброї, акцентацією уваги на навчанні військ умінню воювати при її застосуванні. У 1953 році для управління Збройними Силами створюється Міністерство оборони. У перший післявоєнний період основу Радянських Збройних Сил складали Сухопутні війська, значна частина яких була розташована в Україні. У зв’язку із збільшенням ударної й вогневої могутності військ, відбувається технічне переоснащення всіх родів військ

Військово-Повітряні Сили набули суттєвих змін внаслідок переходу від поршневих двигунів до реактивних. З 1948 року Війська протиповітряної оборони стали самостійним видом збройних сил, включаючи у свій склад частини і з’єднання різного призначення, озброєні новітньою винищувальною авіацією та зенітно-ракетними комплексами з великою дальністю стрільби й автоматизованими приладами управління вогнем, радіолокаційними станціями гарматної наводки.

Організаційна структура Військово-Морських Сил після війни суттєво змінилася.

З 1955 року ВМС перейменовано у Військово-Морський Флот. У 1960 р. був створений новий вид Збройних Сил Радянського союзу – Ракетні війська стратегічного призначення.

На озброєнні військ знаходились ракети різної дальності, деякі з них мали головні частини з ядерними зарядами великої сили і високу точність попадання в ціль.

У 80-ті роки Радянська армія і ВМФ досягли апогею свого розвитку. Практично Радянським Союзом було створено у мирний час безпрецедентне угруповання військ для ведення війни на всіх можливих театрах військових дій.

Було створено п’ять видів Збройних Сил (Сухопутні війська, Військово-Повітряні Сили, Ракетні війська стратегічного призначення, Війська Протиповітряної оборони, Військово-Морський флот);

З розпадом Радянського Союзу Україна, січні 1992 р. приступила до створення власних Збройних Сил на базі тих військ, які дислокувалися на її території, Військові формування в Україні - складова частина Збройних Сил СРСР- армії, що формувалась на основі соціалістичного ладу, ідеології та системи господарювання.

Вона, у період свого післявоєнного розвитку діяла в умовах блокового протистояння і міжнародної напруженості, захищала інтереси Радянського Союзу аж до його розпаду.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Питання для закріплення знань:

1. Назвіть основі військові операції по розгрому німецько-фашистських загарбників.

2. Розкрийте діяльність партизанського руху опору в Україні.

3. Розкрийте діяльність ОУН УПА в Великій Вітчизняній війні.

4. Назвіть військові округи які знаходились на території України в часи Радянського Союзу.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.

УРОК № _72_.

ВОЗВ Тема.2-1. Історія походження військової символіки - бойового прапора, військової присяги. Військова присяга та військова символіка України. Бойовий прапор символ честі, доблесті і слави України.

Навчальна група: _____________

Час:__________________________

Місце:________________________

Мета: Вивчити історію походження військової символіки - бойового прапора, військової присяги. Військову присяга та військову символіку України.

Обладнання: підручник, методичні матеріали, схеми.

План уроку

1. Історія походження військової символіки

2.Військова присяга – клятва на вірність українському народові

3. Бойовий прапор- символ честі, доблесті і слави України.

Хід уроку

I. Шикування. Привітання, огляд зовнішнього вигляду, захід у клас, розміщення

II. Оголошення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Відпрацювання основних питань.

IV. Контрольне опитування.

V. Підведення підсумків.

VI. Домашнє завдання.

Лекція вчителя.

1. Історія походження військової символіки

Застосування військової символіки в Україні сягає сивої давнини. Одним з елементів військової символіки був прапор. Слово прапор, стяг або хоругва має два походження: скандинавське та готське. У княжу добу кожен полк та його підрозділи мали прапор, який був символом і знаком, що об’єднував воїнів, дружину навколо князя. Всі прапори були в цілому подібні: на кінці держака було привішене досить довге полотно трикутної форми (мал. 12 ).

мал. 12 Прапори княжого війська

За прапорами, які мали свої відмінності в забарвленні, пізнавали, чиє то військо. Перед початком бою стяг піднімали над військом – це був урочистий знак до початку бою. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни мали за обов’язок боронити свій символ, а вороги вважали за честь здобути прапор. Хто здобув ворожий стяг, той святкував тріумф, перемогу.

У козацькому війську відзнаки звалися клейнодами. Це були гетьманська булава й бунчук, печатка, хоругви, тулумбаси (литаври). Ці ознаки своєї влади запорізьке військо надзвичайно цінило і використовувало їх з великою пошаною. Булава й бунчук – це відзнаки гетьмана, які він діставав від війська чи від знаті (королів), що хотіли привернути козаків до себе. Печатка запорізького війська була круглою, з гербом посередині, мала різні розміри. Прапори у козацькому війську були трьох видів: корогва всього війська або гетьманська; полкова корогва; сотенні корогви. Важливого значення надавалося і кольорові полотнища. Дуже різнорідні були прапори за часів гетьманування Богдана Хмельницького. В основному використовувалися кольори – синій, жовтий, білий та червоний, на яких панувала повна довільність різноманітних знаків (мал. 13 ).

мал. 13 Клейноди козацького війська 1. хоругва; 2. гетьманська булава; 3. бунчук; 4. печатки.

У ХУІІІ столітті вже на всіх військових прапорах був один знак, а саме „національний герб” – козак із шаблею і мушкетом. Таким чином, ми бачимо, що з середини ХУІІІ ст. прапор несе в собі подвійний зміст: державницький
( наявність на прапорі „національного герба”) і суто військовий ( герб окремого полку або сотні). Державний прапор – офіційний символ державної влади, що відображає суверенітет держави. Мали свої військові відзнаки й Січові стрільці. Ними були прапори ( в основному синьо- жовтого кольору), відзнаки роду військ, номери військової частини, військових посад тощо.

В період національно-визвольних змагань 1917 -1921 років в українських військових формуваннях використовувалась переважно національна символіка. А саме: синьо – жовті прапори і тризуб. В цей же період був затверджений Військово-Морський прапор Української Народної Республіки із зображеннями тризуба.

2.Військова присяга – клятва на вірність українському народові

Військова присяга – офіційна урочиста клятва, що її дають громадяни, вступаючи до лав Збройних Сил та інших військових формувань України. Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народу, бере свій початок з давніх часів. За історичними документами, вперше складання присяги розпочалося в IX ст., з приходом на наші землі варягів (скандинавів). Саме від них був запозичений цей обряд. Члени дружини клялися у своїй вірності і між собою після цього вважалися побратимами. Період козаччини ознаменований новим національним піднесенням українського народу. Борючись за свою Вітчизну, козаки, приймаючи військову присягу, були їй вірні до кінця свого життя. Найважчою провиною у козацькому війську була зрада своєму командирові, тобто товариству. Прийняття військової присяги на вірність Україні як військовий офіційний ритуал був проведений вперше легіоном Українських Січових Стрільців у 1915 році.

Кожний громадянин України, що призивається на військову службу, приймає військову присягу. Вона складається в урочистій обстановці зі зброєю в руках, біля Бойового прапора військової частини ( мал. 11). Молодий воїн дає персональну клятву українському народові, державі. Прийняття військової присяги, затверджується його особистим підписом у спеціальному документі, після чого кожен військовослужбовець стає повноправним членом Збройних Сил України.

Текст військової присяги:

Я, (прізвище, ім’я, по батькові), вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну і військову таємницю.

Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників.

Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!

Військова присяга - документ юридичної сили, що має велике державне значення. Текст присяги був затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV.

мал. 11 Порядок прийняття військової присяги

У військовій присязі сформульовані найважливіші вимоги, які ставляться перед кожним військовослужбовцем і яких необхідно дотримуватися в інтересах національної безпеки України.

3. Бойовий прапор-символ честі, доблесті і слави України.

Однією з відзнак будь-якої армії є військова форма або (однострій), яка завжди дисциплінувала людей різних військових формувань. На військовій формі розташовуються відзнаки роду військ та військові звання, що регламентують належність військовослужбовця до того чи іншого військового формування.

Військова символіка сучасних Збройних Сил та інших військових формувань України є поєднання традицій і сучасності.

Вона включає військові прапори різних кольорів відповідно до виду військових формувань.. Більшість елементів військової символіки українських військових формувань має зображення Малого Державного Герба – Тризуба.

Кожна військова частина під час свого формування отримує Бойовий Прапор. Бойовий Прапор є символом честі, доблесті, слави і зобов’язує кожного військовослужбовця віддано служити Українському народові, мужньо, вміло і непохитно боронити Українську державу, не шкодуючи свого життя. Бойовий Прапор військової частини є почесним знаком, що визначає особливості її бойового призначення, історії та заслуг і свідчить про залежність військової частини до Військового формування.

Після сформування військової частини Бойовий Прапор вручається їй від імені Президента України та закріплюється за військовою частиною на весь час її існування, незалежно від зміни її назви і номера (мал. 14). Зміни назви військової частини вносяться до Грамоти Президента України, що видається під час вручення Бойового Прапора. Бойовий Прапор знаходиться зі своєю військовою частиною, а на полі бою – в районі бойових дій, в яких частина бере участь. У разі втрати Бойового

Прапора командир військової частини і військовослужбовці, що є безпосередніми винуватцями цього, несуть відповідальність згідно з законом, а військову частину розформовують. Для охорони Бойового Прапора виставляється Пост №1 найвідповідальніший і найважливіший. Він довіряється найкращим воїнам, які зі зброєю в руках охороняють його. Біля Бойового Прапора військовослужбовці дають присягу, беруть участь у парадах, походах.

мал. 14 Вручення Бойового Прапору

До Бойового Прапора прикріпляються ордени і медалі, яких частина удостоєна за видатні бойові заслуги, успіхи. Найпочеснішою відзнакою воїна за службу є фотографування біля розгорнутого Бойового Прапора військової частини.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО

Запитання до учнів.

1. Розкрийте текст військової присяги.
2. Як проводиться ритуал прийняття військової присяги?
3. Що відноситься до військової символіки України?
4. Розкрийте порядок вручення Бойового Прапора військової частини.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Самостійно відпрацювати та закріпити викладений матеріал.

Вчитель предмету «Захист Вітчизни» Новокрещенний Г.А.